.
Якщо осінь - це самотня руда лисиця,
Що крадеться лісом,
шучаючи де б спалахнути вогнем,
Уявіть,
скільки демонів за нею гоняться,
за нею спогадом котиться кожен день.
Та скоро у місто вийде вона,
Проміняє землю родющу на чорну магію города.
Залізну руку його візьме,
а у лісі без неї заплаче тихо мольфар..
Як там мила,
зрощена у його долонях,
тендітна осінь?
Чи не згубила кого
в полоні заборонених чар?
І він вб'є її може,
щоб люба лише для нього лишилася.
І впаде її тіло гаряче
на холодний, вологий бетон.
І він заплаче тоді,
гірко заплаче,
ті сльози вильються нам дощем
чи на шкірі липким потом.
Він у розпачі - нам холодні вітри, злива і спогади.
Він знов закохається -
бігтиме полем струмок.
І це буде відродження, реінкарнація.
І лунатиме містом приваблива пісня пташок.
А не вб'є,
тож сама вона десь та й загубиться.
І нехай.
Нам не вперше зима та весна.
Тільки хай вже йому так ніколи не любиться,
Раптом знов не відродиться
осінь руда?
2019-01-29 23:10:46
4
0