Останній дзвоник
Я — студент.
Сьогодні я переступив поріг омріяного університету і вкотре усвідомив: час ніколи не поврнеш назад. Чому я це зрозумів? Що ж, усе почалося ще з кінця одинадцятого класу.
Я завжди задумувався над одинадцятим класом, над тим, що попрощаюся з людьми які були поруч всі ці роки. Та тоді у восьмому чи дев'ятому класі це здавалося таким далеким. Навіть під час самого одинадцятого класу все здавалося далеким. Все почалося з підготовки до ЗНО, потім багато проблем з випускним і те як його робити, вже останні збори грошей, покупка одягу, туфлі, ЗНО і раптом... Останній дзвінок. Я йду під руку з однокласницею, тримаємо по кульці і букети для вчителів. Лунає весела музика, піднімають прапор, співають гімн. Вроді звичайна лінійка, але ні. Сьогодні ми стоїмо попереду всіх, забираємо увагу усіх присутніх, тому що для нас це остання лінійка у цій школі. Дівчата ледве стримують сльози, хтось уже плаче. Класний керівник, хоч і божився, що буде радий нас позбутися, стоїть червоний від приховування слі. Вирішуємо востаннє побути школярами і піти у ліс. Скинулися, зібралися. Спочатку усе гаразд, жартуємо, танцюємо, смажимо ковбаски. І тут після декількох порції алкоголь хтось починає згадувати, включається сумна музика, дівчата вже ридають, хлопці говорять у далекій задумі. Сьогодні ми востаннє школярі. Так не охоче ми прощаємося і так хочеться ще трішки походити разом.
Сьогодні я переступив поріг омріяного університету і вкотре усвідомив: час ніколи не поврнеш назад. Чому я це зрозумів? Що ж, усе почалося ще з кінця одинадцятого класу.
Я завжди задумувався над одинадцятим класом, над тим, що попрощаюся з людьми які були поруч всі ці роки. Та тоді у восьмому чи дев'ятому класі це здавалося таким далеким. Навіть під час самого одинадцятого класу все здавалося далеким. Все почалося з підготовки до ЗНО, потім багато проблем з випускним і те як його робити, вже останні збори грошей, покупка одягу, туфлі, ЗНО і раптом... Останній дзвінок. Я йду під руку з однокласницею, тримаємо по кульці і букети для вчителів. Лунає весела музика, піднімають прапор, співають гімн. Вроді звичайна лінійка, але ні. Сьогодні ми стоїмо попереду всіх, забираємо увагу усіх присутніх, тому що для нас це остання лінійка у цій школі. Дівчата ледве стримують сльози, хтось уже плаче. Класний керівник, хоч і божився, що буде радий нас позбутися, стоїть червоний від приховування слі. Вирішуємо востаннє побути школярами і піти у ліс. Скинулися, зібралися. Спочатку усе гаразд, жартуємо, танцюємо, смажимо ковбаски. І тут після декількох порції алкоголь хтось починає згадувати, включається сумна музика, дівчата вже ридають, хлопці говорять у далекій задумі. Сьогодні ми востаннє школярі. Так не охоче ми прощаємося і так хочеться ще трішки походити разом.
Коментарі