Випускний
Я — студент.
Йду подавати документи в універ і з тремтінням я згадую ті часи коли сиділа за одною партою з подругою і пошепки говорила про однокласників. Через пару років разом з тими однокласниками я танцювала на випускному. На мені плаття моєї мрії, на ногах, уже замість вишуканих підборів, зручні кросівки і ми дуріємо під знайомі хіти нашого дитинства і сучасності. Кожен з нас чекав цього дня та одночасно боявся. Сьогодні ми востаннє збираємося разом, востаннє я бачу своїх любих однокласників, але вже не хочеться плакати. Немає часу для сліз. Потрібно насолоджуватися цими останніми моментами разом і запам'ятовувати кожен із них.
Їдем зустрічати сонце. Дорогою туди співаємо народні пісні, жартуємо. Автобус вирує. Ще не вся енергія потрачена. Видираємося нагору. А ось і сонце. Воно ліниво повзе в гору, а ми тратимо рештки сил і енергії, робимо фото, жваво щось обговорюємо і врешті спускаємося вниз. Додому їдемо як сонні мухи. Хтось ще намагається співати, хтось заснув на плечі сусіда. Домовляємося ще сьогодні зустрітися на поправини.
Хтось проснувся пообіді, хтось узагалі не спав. Так сяк приводимо себе до тями і збираємося. Уже не такі веселі, але і не сумні. За ці пару днів між останнім дзвоником і випускним усі змирилися що змушені прощатися. Хоч багато хто з нас живе по сусідству, ходить одними маршрутами, це всеодно не те саме, що зустрітися в одному добре знайомому класі.
Йду подавати документи в універ і з тремтінням я згадую ті часи коли сиділа за одною партою з подругою і пошепки говорила про однокласників. Через пару років разом з тими однокласниками я танцювала на випускному. На мені плаття моєї мрії, на ногах, уже замість вишуканих підборів, зручні кросівки і ми дуріємо під знайомі хіти нашого дитинства і сучасності. Кожен з нас чекав цього дня та одночасно боявся. Сьогодні ми востаннє збираємося разом, востаннє я бачу своїх любих однокласників, але вже не хочеться плакати. Немає часу для сліз. Потрібно насолоджуватися цими останніми моментами разом і запам'ятовувати кожен із них.
Їдем зустрічати сонце. Дорогою туди співаємо народні пісні, жартуємо. Автобус вирує. Ще не вся енергія потрачена. Видираємося нагору. А ось і сонце. Воно ліниво повзе в гору, а ми тратимо рештки сил і енергії, робимо фото, жваво щось обговорюємо і врешті спускаємося вниз. Додому їдемо як сонні мухи. Хтось ще намагається співати, хтось заснув на плечі сусіда. Домовляємося ще сьогодні зустрітися на поправини.
Хтось проснувся пообіді, хтось узагалі не спав. Так сяк приводимо себе до тями і збираємося. Уже не такі веселі, але і не сумні. За ці пару днів між останнім дзвоником і випускним усі змирилися що змушені прощатися. Хоч багато хто з нас живе по сусідству, ходить одними маршрутами, це всеодно не те саме, що зустрітися в одному добре знайомому класі.
Коментарі