Осіння весна
Листя з дерев опадає. Холод вступає на поріг. Слух її шукає, та, там, де він є її немає. Помаранчевий колір усім личить. Її в обіймах тримає вода. Вони з нею, породжені з яйцеклітини одного ядра. Її шукає око, та не бачить, хоча вона держить його руку. Дихання літає над гілками, видить її, але не може підійти. Розум, залізною рукою, замикає ланцюги, кричить:" Я перший віднайшов її, тепер, не дінеться вона нікуди”. Лише маленький видих, хлопчик у лахміття взутий, пройшов крізь незламні замки й повз соколине око Дихання сліпого. Крізь Слух й Зір, не помітили його. Взяв її за десницю й вони разом, як рівні, пішли.
2021-01-08 05:52:29
4
0
Схожі вірші
Всі
وردةٌ قبِيحة
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
2521
Не скажу "люблю"
Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.
74
13
5392