https://lhtqr.blogspot.com/2024/12/blog-post_6.html Істинна любов не має потреби в розділенні, а навпаки стремиться до єдинства. Бог створив протилежності- чоловіка та жінку ( інь та янь), щоб будучи досить різними вони разом з тим доповняли один одного і робили щасливими. Досягти стадії бути "одним цілим", як написано в Біблії і є досягти тої гармонії в стосунках, де більше нема розділення на " я " і "ти", а де пара дивиться в одну сторону і стає "ми". Люди себе самі обмежують і стають нещасні поодиночку, навіть коли живуть в одному домі і в одній кімнаті. Кожен прагне відчувати справжню любов яка несе щастя, але чомусь далеко не всі готові працювати над стосунками заради досягнення того щастя і єдності. Єдність приносить Рай, а розділення веде до страждань. Перш за все серйозні стосунки між чоловіком та жінкою можливі тоді, коли обоє дорослі й відповідальні. Без психологічної зрілості неможливо побудувати стабільні хороші відносини. А ось, коли двоє людей вже реалізували себе і фінансово забезпечені, тоді вони можуть принести в життя одне одного щастя й наповненість. І коли люди зрілі, то вже вміють поважати особисті кордони один одного, тому підтримують починання свого партнера. Любов повинна бути в прийнятті партнера такими як він є, з усіма його недоліками й дивакуватостями- тоді, то можна рахувати істинною любовью. Приймати без всіляких порівнянь з партнерами із минулого: минуле, то лише досвід і не потрібно за нього чеплятися- потрібно відпустити минуле, яке б воно не було болюче, щоб впустити в життя і серце того, хто дійсно вас ощасливить. І прийняти без очікувань, просто довіритися і віддатися любові, зробити той жаданий крок на зустріч щастю. Звісно, наперед ніхто не може знайти як буде з тою людиною і чим все закінчиться: саме тому не можна допускати негативні очікування, які можуть зіпсувати те, що ще не встигло розгорітися. І тут ми підходимо до такого пункту, як страх. Страх- це наші негативні очікування, негативна віра яка є протилежна любові і яка знищує любов навіть якщо та є сильна. Страх буває сильнішим за любов і тому знищує любов- яка є надією людини на те, щоб поряд була людина, яка підтримає в тяжку хвилину, бо ж нема нічого страшнішого за самотність: хіба що смерть і темні сили використовують наші страхи як зборю, щоб знищити любов всередині нас і розувірити в її існуванні. Втрачаючи любов- ми наче втрачаємо частинку себе й опускаємо руки. Й тоді темні сили можуть зробити що завгодно людині через різні маніпуляції. Тож приймайте любов, а не відмовляйте собі в ній. Мистецтво приймати насолоду не менш важливо, чим доставляти її. Відкритися назустріч партнеру з безмежною любовью й довірою- це зближує і все інше перестає мати значення: є лише ти і він й ваша насолода, що поміж вами. Важливо відчувати духовну єдність- це одна із ознак, що людина саме для вас і з нею ви можете побудувати довгі гармонійні відносини. Одна моя досвідчена знайома сказала мені якось: "неважливо хто ласкає тебе, а важливо як ласкає", але особисто для мене має значення хто пестить моє тіло- для мене то не менш важливо, чим його вміння доставляти мені насолоду.. Головне не спішити з вибором людини для довготривалих стосунків, щоб потім не страждати в депресії з розбитим серцем. Тому не потрібно одразу закохуватися в першого, який вам сказав кілька компліментів. Тож дружба найліпший варіант, щоб пізнати один одного краще і зрозуміти чи ви підходите і чи хочете зблизитися. Такий загальний огляд від мене на вирішення основних проблем, які виникають у пар на шляху до гармонійних стосунків.

https://lhtqr.blogspot.com/2024/12/blog-post.html Коли я була мала ще, років 12 ть мені було і тоді помер мій біологічний батько. Він довго хворів, не вставав в останні місяці хвороби: в нього був рак прямої кишки. Помер він нерозкаяним грішником зі своїми внутрішніми демонами. За кілька днів перед смертю він казав моїй мамі, що бачить демонів які тягнуть його на той світ, а він не хоче йти з ними. Не знаю чи було йому страшно, бо він стійко тримався і боровся неначе думав що обдурить саму старушку Смерть. Але він не переміг, бо час його прийшов і його забрали. Після його смерті в його домі була неприємна атмосфера: в містичному сенсі слова. Звичайні люди це не відчувають, бо таке відчувають шостим відчуттям. Я відчувала, бо з дитинства мала дар відчувати і бачити надприродне. Вночі у нашій вітальні за кріслом сиділа чорна тінь і я знала що то мій біологічний батько- духом відчувала так би мовити.. Чорний силует, то аура людини яка за життя робила погані вчинки і жила в негативі. І щовечора він так приходив, усі 40 днів. Я лякалася і після відвідин туалету одразу лягала в ліжко і накривалася одіялом з головою. У 25 років я знову стикнулася зі смертю- мого болгарського чоловіка. Той помер від інсульта. Його дух майже кожного вечора до мене приходив. І доки він був в домі ставалися якісь містичні прикрості, здебільшого з електронікою відбувалися перебої. Я сварилася з ним і казала, що не може після смерті тріпати мені продовжувати нерви: як він робив то при житті коли випивав. Він слухав мій впевнений голос і йшов. Правда іншого дня робив теж саме- чи то тому що звик чи ще чомусь не знаю; думаю він скучав за мною і приходив часто так, бо то було останнє місце його проживання на Землі.Він був впертим за життя і після смерті таким залишився. Принаймні його дух не був чорним, як у мого біологічного тата.. Я не бачила, але відчувала світлу ауру його духа. З роками я втратила дар бачити невидиме: подавила спеціально, бо не хотіла бачити чорні тіні та інше таке із духовного світу. Але і хороше аналогічно теж вже не зможу побачити, наприклад крила Архангела які б дуже хотіла побачити- не виходить, як не напружую свідомість. Не люблю світ мертвих, а особливо коли Душа не змогла з тих чи інших обставин перейти в духовний світ і ходить по Землі озлоблена шукаючи кому можна зробити боляче. Дякувати Богу, що я не медіум і не відчуваю всі такі Душі, бо мені як емпату і так важко відчувати емоції живих ( наче вони мої власні), але люди з якими в мене є близькі відносини: Душі їх після смерті цілком можуть прийти до мене, щоб я їм допомогла в переході чи з незавершеними справами. І я знаю, як можна захиститися від їх надмірного впливу. Щоб мертві не заважали жити живим своїм життям і йшли дальше в духовний світ потрібно: 1) Якомога менше думати про померлого, а коли згадувати-лише хороше, щоб дати Душі зрозуміти- що ви справитеся далі без неї і бажаєте їй віднайти довгоочікуваний спокій, якого так бракувало тут на Землі; 2) Молитися Богу за Душу померлого, але і за свою теж- не варто забувати, що вашої близької людини вже нема а ви тут і вам ще треба жити і проходити свої життєві уроки- для цього вам знадобляться моральні сили, щоб вистояти всі бурі тому не варто розтрачати енергію на зайві емоції щодо померлого. 3) Категорично забороняються всілякі обряди й ритуали, які заважають Душі йти в духовний світ і віднайти спокій або ж ті які можуть навіть нашкодити в деяких любителів по незнанню. Я можу зрозуміти традиції народні та церковні, але вони не повинні виходити за межі і займати всі думки. Того, хто помер-не повернути і абсурдно ставити в гроб або на могилі їжу як для живого. Покійники не мають потреби в матеріальних речах, вони мають потреби в наших молитвах і добрих спогадах: варто пробачити покійнику всі образи і пробачити собі за те, що зробив недостатньо для близького і за сказане погане спересердя. Того, що було вже нема й варто рухатися далі, щоб серце не тяготила провина яка цілком може бути смертельна якщо є сильною. Проте варто думати, як любив і робив близького щасливим, а не згадувати лише сварки. Не причиняйте самі собі страждання, щоб Душа покійного не страждала з вами: адже в своєму духовному облику вона може відчувати ваші емоції й приходити до вас щоб вас підтримати морально, а ви будете лякатися і від свого почуття провини думати що Душа прийшла і сердиться на вас і таким чином зробите собі й тій Душі погано. Посилаю світло й любов в серця людей у яких горе, нехай освітлює ваш шлях і зігріває в тяжкі моменти життя.

Історія про заснування Києва братами Києм, Щеком, Хоривом та їхньою сестрою Либіддю є однією з найвідоміших українських легенд, що була записана в «Повісті минулих літ» літописцем Нестором. Вона має не лише культурне, а й історичне значення. Але чи дійсно ці постаті існували? ✅ Легенда: Згідно з літописом, брати Кий, Щек і Хорив обрали три гори над Дніпром, де побудували свої поселення: 🟢 Кий заснував основну частину міста, яке пізніше назвали Києвом. 🟢 Щек оселився на Щекавиці. 🟢 Хорив – на Хоревиці. 🟢 А Либідь стала символом Дніпра та навколишніх вод. Ця історія стала міфологічною основою для пояснення походження Києва та підкреслює зв’язок міста з природою, родинними зв’язками та національною ідентичністю. ✅ Можливі реалії: 🟢 Історичні основи: Деякі історики вважають, що Кий міг бути реальною історичною постаттю, князем або ватажком племені полян. Літописець навіть згадує, що Кий їздив до Константинополя, що вказує на його політичний статус. 🟢 Символізм і метафори: Інші дослідники стверджують, що імена братів і сестри – це алегорії, які уособлюють географічні об’єкти: гори, річки й природу навколо Києва. 🟢 Археологічні підтвердження: Археологічні дослідження показують, що поселення на території Києва існували ще задовго до часів, описаних у легенді. Однак прямих доказів існування братів поки що не знайдено. ❗ Тепер цікава Ваша думка: 1. Чи можна вважати Кия, Щека, Хорива і Либідь лише вигаданими персонажами? 2. Які історичні чи археологічні відкриття могли б підтвердити їхню реальність? 3. Як легенда про заснування Києва впливає на нашу ідентичність сьогодні? Давайте обговоримо!