Полон Спогадів
За мною приїхали детективи. Ми разом їхали у ту страшну лікарню. По дорозі я помітила, що це було наполовину закинуте містечко. Коло цієї лікарні досі були стрічки які забороняли заходити. Також було багато криміналістів. Ми спускалися у підвал. Все було таким не знайомим. Та коли ми зайшли у кімнату де мене тримали я була в шоці. Нічого не змінилося. Вікна такі ж брудні і старі. І ця підлога. Стара, прогнивша і скрипуча. Усе нагадувало недавні події. А особливо годинник. Він досі тут стояв. Він зупинився прямо на моїх очах.
- Це мій годинник. Коли мене викрадали я об нього поранилася.
- Криміналісти дійсно сказали, що там ваша кров.
- Запитайте у Ліси. Вона мені його подарувала.
- Добре.
Далі я пішла роздивлятися ліжко. І тут мені прийшла думка. Листи, Книги історія у них все розкаже.
- Ви уже знайшли книги і листи?
- Які ще книги?
- Він писав у книгах свої вбивства і викрадення. У нього було три жертви. Я друга. Третя Ліса. Перша дівчина я про неї нічого не знаю.
- Ми пошукаємо. А що за листи?
- Ми писали йому листи. Що ми пам'ятаємо, як почуваємося. І що хочемо сказати.
- Добре.
- Я впевнена, що це не Стів.
- Ви приймали ліки. У вас можуть бути фальшиві спогади.
- Хочете сказати, що я у полоні. Полоні спогадів?
- Певною мірою так.
- Тоді я більш вам нічого не розкажу!
Одрі обернулася і пішла. Звісно вона запам'ятала дорогу. Коли вони їхали назад Одрі запам'ятала назву лікарні. Вона не хотіла більше жити у тій квартирі. Вона виставила її на продаж. Сама переїхала на інший кінець міста. На 4 поверх.
- Це мій годинник. Коли мене викрадали я об нього поранилася.
- Криміналісти дійсно сказали, що там ваша кров.
- Запитайте у Ліси. Вона мені його подарувала.
- Добре.
Далі я пішла роздивлятися ліжко. І тут мені прийшла думка. Листи, Книги історія у них все розкаже.
- Ви уже знайшли книги і листи?
- Які ще книги?
- Він писав у книгах свої вбивства і викрадення. У нього було три жертви. Я друга. Третя Ліса. Перша дівчина я про неї нічого не знаю.
- Ми пошукаємо. А що за листи?
- Ми писали йому листи. Що ми пам'ятаємо, як почуваємося. І що хочемо сказати.
- Добре.
- Я впевнена, що це не Стів.
- Ви приймали ліки. У вас можуть бути фальшиві спогади.
- Хочете сказати, що я у полоні. Полоні спогадів?
- Певною мірою так.
- Тоді я більш вам нічого не розкажу!
Одрі обернулася і пішла. Звісно вона запам'ятала дорогу. Коли вони їхали назад Одрі запам'ятала назву лікарні. Вона не хотіла більше жити у тій квартирі. Вона виставила її на продаж. Сама переїхала на інший кінець міста. На 4 поверх.
Коментарі