Та ну ні, клятий будильник. Знову цей світ, але в мене є новий маленький шанс спробувати зробити його кращим ніж він є, навряд чи вийде, але треба спробувати.
Знову думки, їх багато, єдина розрада— коли ти зустрічаєш дійсно розумну людину, яка розвиває тебе, проливає нове світло на твої думки, на їх звичний хід, завдяки їй, ти замислюєшся про щось нове, ти бачиш по-новому, ніби дивишся на світ через цю людину. Розум людини не визначається знанням завчених формул і текстів, а можливістю аналізувати все до чого дотягується твої 5 земних відчуттів, намагатися рости вище над собою.
А друга розрада у житті— коли вмикаєш музику, береш каву, і просто йдеш, не важливо куди, ти в іншому світі, занурений у себе. У своєму світі. Ідучи, ти думаєш, ну чому люди тебе так сприймають, не знаючи тебе справжнього, ні твоїх радощів, ні твого болю, вони бачать лише маску, яку ти бажаєш їм показати, а вони радіють, не здогадуючись, що бачать лише обгортку, яку ти їм дозволив побачити... Вони здаються перед цією обгорткою, не бачачи душі....
Проходить місяць, другий, а вони так і не відкривши обгортки, викидають, роблять боляче, ти вдягаєш більше масок і обгорток, щоб захистити істину—суть, яка живе в середині твоєї душі. Крокуючи містом, ти бачиш людей, які вдягнули десятки, сотні обгорток і масок, і розумієш скільки болю вони бачили. Пора закривати ноутбук та поринати у світ снів і думок...