Часто мені говорили, що людина, яка ховається—несправжня і дволика. Ні, оце і є справжня людина, головне, щоб під маскою не було порожньо. Кажуть якщо багато грішити, то потрапиш в пекло, я вас розчарую, ми всі вже в ньому давно. Вийдіть на будь-яку вулицю і озирніться довкола, все брудне, брудне від нас, ні я не пропагандист якоїсь релігії, я реаліст і трішки мрійник. Усі гріхи, які лише можуть бути, вони поряд, кожне наступне покоління стає гіршим попереднього в очах нинішнього, це ще одна аксіома з реаліями нашого напівмертвого людського світу.
Убивати щоб жити, ось і все що ми можемо. Міняється час, а ми так само вбиваємо, залишаючи кривавий слід в історії однієї маленької цивілізації на безкрайньому просторі всесвіту. З часом лише методи змінились, суть не змінна. Кожен у житті обирає свій шлях. Хтось пливе за течією суспільства, і воно в’яже його думки, і він лише маленький робот один з мільярдів, а хтось вгризається в життя всіма пазурами і рве його настільки— наскільки може, щоб іти своїм шляхом, чіпляється за кожен камінець, виступ на його життєвій дорозі, він майже повзе, але повзе вгору, і це його вибір. Так, пливти в суспільстві простіше всього, бути гвинтиком, а ти стань ГОЛОВНИМ у своєму житті і покажи іншим як це, бути вільним серед рабів цього світу. Так, тобі не почулось, рабом, ти раб і я раб, але пишучи це— я звільняюсь від пут, це мій шлях, а ти знайди свій. Чому ми раби? Бо в цьому світі нічого тобі не належить, навіть твоє життя, будь-який дурень, який впливовіший за тебе, його у тебе забере, але і він раб, бо всі ми сліпі від цього, ми не пам’ятаємо що таке жити вільно.
Норми, мораль, правила— це все колись було сакральним, але і воно зараз викривлене, ніби криве дзеркало в якому відображається все: світ, життя, всесвіт. Як мало людині потрібно для щастя, але як же це мало тяжко знайти. Це лише відображення душі і думок людини, яка тільки почала щось розуміти, але якій є що сказати. Як же їх багато, цих думок.