***
Мене любов ненависті навчила… Леся Українка Ламав мене словами. Не вірив у мрії. А я плакала. Плакала від болю. Кричала від болю. Благала не залишати, Але ти все вирішив за нас обох. Хоч я і відпустила тебе, Та все-таки згадую тебе і плачу. Плачу і страждаю. Ненавиджу тебе! Та знову хочу міцно обійняти І не відпускати більше ніколи… Якби ти сказав мені, що ненавидиш мене, Я б із легкістю зітхнула. Тільки ти мовчиш… Винувать мене у всьому. Винувать у своїх бідах. Винувать лише мене. Я та, що зруйнувала твій світ. Винувать мене, винувать! Я не кохаю тебе ... можливо. Осінь приносить спогади про тебе. Осіннє листя нагадує про тебе. Зненавидь мене! Кричу від болю тобі і шепочу «прощавай». Якщо зустрінемося колись, то я пройду повз, З мовчанням на губах і зі сльозами в очах, щоб не обтяжувати тебе… A.Б. ( Ps: иногда выкладываю под своей настоящей фамилией)
2021-02-24 15:23:53
0
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11168
Тени собственного сердца ...
Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤
39
9
1202