Розмова завершилась кілька хвилин тому, але Лариса ніби й забула про це та все ще притискала плечем до вуха телефон. Таким нехитрим способом вона встигала зробити одночасно дві речі — пояснити постійній клієнтці чому ціна на її солодощі знову підскочила, хай і не сильно, але неприємна новина задала такий же тон розмові. Та згортати з полиць супермаркету інгредієнти для тих самих солоденьких замовлень, суворо дотримуючись списку. Тепер тільки так ходила по покупки. Більше жодних незапланованих експериментів та постійної біганини від своєї квартирки на четвертому поверсі старої п'ятиповерхівки до найближчого більш-менш пристойного магазину. Так боролась із власною забудькуватістю та як могла економила важко зароблені кошти.

Вона й тортики почала випікати на замовлення тільки для того, щоб справно сплачувати комуналку та дозволяти собі час від часу поповняти гардероб недорогими, але якісними речами. Пускати у своє двокімнатне помешкання когосьстороннього не наважувалась. Боялась натрапити на шахраїв чи ще чого гірше. Багацько страшилок випадково наслухалась від жіночок на автобусній зупинці, чекаючи на маршрутку до університету. 

Кругла відмінниця з дитинства вступила на бюджет і вже другий рік здобувала професію стоматолога. Ті, хто знав про майбутню професію Лари та теперішній заробіток — неодноразово відпускали жартики в її адресу, мовляв, дівчина уже зараз напрацьовує собі клієнтську базу на часи її лікарської практики. Спочатку на такі потішання знайомих ображалась, потім уже звикла та навчилась з гумором ставитись до цього. Бо нього було б важко призвичаїтись до самотнього і часто похмурого буденного життя.

Уже біля каси згадала про телефон, притримуючи який так довго затекла шия. Заховала його в кишеню куртки та почала викладати покупки на стрічку. Розрахувалась. Склала все до пакетів, намагаючисрозподілити вагу приблизно однаково. Пройшла майже третину шляху зупинилась, —втомились руки. Вже й не рада була, що так довго відкладала похід до магазину та тепер усе так необхідне ледве волочить додому.

—    Вам допомогти? — почула голос позаду себе на який одразу ж озирнулась

—    Навряд чи вам по дорозі, а красти тут нічого – це тільки з вигляду мої скромні покупки цінні. Та й не вперше вже, не хвилюйтесь та ідіть своєю дорогою.

Середньостатистичний чоловік – саме таким він їй здався. Не схожий ні на наркомана, ні на бандюгана. Але хто ж знає чи це справді так? Не просити ж незнайомця довідки про несудимість та здоров’я. А район не найпрестижніший, але й не найгірший, тому все ж варто перестрахуватись. Лариса поспішала попрощатись із цим добродієм та піти.