Чорний Jeep Cherokee моделі дві тисячі дев'ятнадцятого року заїхав на підземне паркування. Пропетлявши між рядами машин, припаркувався у третьому ряді від службових ліфтів. Як тільки мотор заглух, двері відчинилися і з салону вийшла невисокого зросту брюнетка. Вона забрала із заднього сидіння спортивну сумку і, увімкнувши сигналізацію автомобіля, попрямувала до виходу.

Дівчина йшла не поспішаючи, слухала музику через навушники. На неї чекало тренування, до якого вона морально не встигла підготуватися. У ті дні, коли не перебувала на завданнях, вона мала відвідувати спортивний зал у компанії, де працювала. Це входило до правил, з якими вона ознайомилася багато років тому, підписуючи контракт. Заняття дозволяли тримати себе у формі. Вона відчувала себе футболісткою, яка змушена бігати за м'ячем по десять годин на день і дотримуватись дієти, щоб під час гри не здохнути від задишки. Тільки вона не футболістка, вона охоронець. Часто їй доводилося бігати, наприклад, у кав'ярню чи стріляти, але стріляти набагато рідше, що, безперечно, тішить. Її послуги найчастіше користувалися зірки Голлівуду, налякані погрозами своїх фанатиків. Конкуренцію артистам складали політики та дипломати. З цими не можна було розслабитись ні на секунду. Під час кожного їхнього виходу могло статися будь-що, і вона, наче Джон Макклейн, повинна була бути готовою до найбільших в її житті неприємностей. Так її вчили, вона засвоїла кожне правило. Якщо у твого об'єкта стріляють — ти маєш врятувати його життя ціною власного життя. Жодних винятків.

Джейн натиснула на кнопку виклику ліфта і подивилася в телефон. З нею зрівнявся молодик у чорному костюмі, чорні окуляри підняв на чоло. Прижмурившись, дівчина поглянула на нього — його губи рухалися. Вона подякувала Всевишньому за те, що не чує жодного його слова, але все одно неохоче вийняла з вуха один навушник. Губи Тоні все ще рухалися, тільки беззвучно. Джейн закотила очі — цей хлопець вічно її передражнював, вдаючи з себе Джима Керрі.

— Як справи, Джейн? — запитав Ентоні, поправивши лямку сумки, що звисала за спиною.

Джейн не відповідала, сподіваючись, що ліфт відкриється і Тоні Скотт забереться геть з її очей. У неї як завжди не було настрою для світських бесід, а Тоні міг говорити безкінечно. Напевно, думала Джейн, його ніщо не зупинить, тільки дай привід для розмови.

— Чому не відповідаєш? — знову поставив питання Тоні. — Соромишся мене?

— Справи як завжди, — видавила з себе дівчина. — А у тебе?

Чоловік посміхнувся:

— Учора зняв красуню в барі. Трохи випили, потанцювали та й пішли до неї додому. Ух, і ніч була довга.

— Тому що ви кохалися, а потім розмовляли про життя? — уточнила Джейн з ноткою сарказму в голосі. — Дозволь вгадати, звичайно ж все було трішки інакше! — Тоні пирхнув. — Вона блювала, а ти тримав її волосся.

Скотт, стиснувши зуби і піднявши руку, зіжав пальці, і Джейн ударила його кулак своїм кулаком.

— Як ти це робиш? — фиркнув він. — Щоразу!..

— Читаю думки, — відповіла Джейн.

— Ой, та таки! — кинув у відповідь Ентоні.

— У тебе вічно все по одному сценарію, по-іншому не буває.

— Так, на жаль…

Ліфт нарешті відкрився і вони увійшли в кабіну. Тоні натиснув кнопку з цифрою тринадцять.

— Ти виходиш?.. — промовив чоловік.

— На тому ж поверсі, — сказала Джейн.

Вони піднялися на тринадцятий поверх і розійшлися в різні боки. Джейн попрямувала до жіночої роздягальні. У приміщенні нікого не було. Вона поставила сумку на дерев'яну лаву і відкрила свою шафку. Подивилася в дзеркальце, приклеєне з внутрішнього боку дверцят. Цієї ночі вона так і не змогла поспати. Як тільки заплющила очі, її почали переслідувати кошмари. Якісь незрозумілі силуети, що наводили жах. Вона відчула себе дитиною з великою уявою, яка сама створює собі монстрів і їх же боїться. Чим викликані її страшні сни, вона не розуміла. Просто щось турбувало її, а потім перенеслося у сновидіння.

Зібравши волосся у кінський хвіст, Джейн зняла кофту, лишившись у чорному бюстгальтері. У цей момент пролунав стукіт. Дівчина озирнулася і побачила в дверях Тіну, секретаря її боса містера Нагасакі.

— Доброго дня, Джейн, — привіталася жінка. Їй нещодавно виповнилося п'ятдесят, хоча виглядала трохи старше — зайва вага додавала їй віку. А атласний костюми в фіолетову клітинку візуально збільшували її в розмірах.

Джейн мовчки дістала з сумки футболку та вдягла її.

— Дорогенька, бос хоче тебе бачити, — сказала Тіна. Її голос тремтів, можливо, жінку щось гнітило. Джейн зловила ці підозрілі нотки з думкою, що жінка просто не задоволена тим, що їй довелося сюди спускатися. — Негайно!

— Що йому від мене потрібно?

— Вручити медаль за успішність, — буркнула Тіна. — Мені звідки знати?

— Вже іду.

Тіна пішла, не чекаючи, поки Джейн збере свої речі. Дівчина просто засунула сумку в шафку, не турбуючись про те, що речі всередині можуть пошкодитися, і захлопнула дверку.

Кабінет Тадаші Нагасакі знаходився на сімдесят п'ятому поверсі. Коли Джейн піднялася туди, Тіна вже сиділа за столом, набирала текст на комп'ютері. Її червоні нігті злітали в повітря як іскри, а потім падали на клавіатуру. Навпроти її столу був розташований шкіряний диван коричневого кольору, на якому сиділа Ейко, дочка Нагасакі. Її пофарбоване в кислотний червоний колір волосся притягувало увагу як полотно якогось екстравагантного експресіоніста. Джейн стояла, як вкопана, чекаючи команди і переводячи погляд то на Тіну, то на Ейко. Нарешті Тіна поглядом дала зрозуміти, що Джейн може заходити до офісу. Дівчина ще раз глянула на Ейко, котра, заклавши ногу за ногу, невідривно читала свіжий номер "Космо".

Джейн увійшла до просторої кімнати та зачинила за собою двері. Зробила кілька кроків і зупинилася. Тадаші займав своє крісло, повернувшись обличчям до вікна. Він дивився на ранковий Нью-Йорк, склавши руки в трикутник, що гострий кінець якого підпирав його підборіддя. Містер Тадаші розвернувся через декілька секунд. Джейн схилила голову на знак вітання і знову випросталась. Вона пройшла до столу і сіла у шкіряне крісло, на яке коротким жестом вказав шеф.

— Радий бачити тебе тут, — сказав Нагасакі. Його тонкі губи зігнула усмішка.

Джейн два тижні перебувала у відрядженні, але за цей час в офісі містера Нагасакі практично нічого не змінилося.

Років п'ять тому, коли вона вперше побачила містера Нагасакі, він виглядав майже так само. Вже тоді сивина торкнулася його волосся, а обличчя накрила сітка перших зморшок. Чоловікові тільки стукнуло п'ятдесят. Його чорний автомобіль перегородив дорогу до її будинку. Водій відчинив йому двері. Нагасакі в дорогих лакованих туфлях пройшовся по грунтовій доріжці її будинку та зупинився перед дівчиськом, здавшись їй суворим і неприступним учителем. Але це відчуття зникло як тільки він просив перше слово. Джейн довірилася йому, погодилася на його пропозицію працювати у його аналітичній компанії. Хоча це було лише прикриття. Аналітику вони тут ніколи не вели, не ведуть і не вестимуть.

Можливо, вона була надто не розумною, що погодилась працювати на незнайому людину, та це був її єдиний шанс втекти від сім'ї та минулого. Якби доля склалася інакше і Нагасакі ніколи б не зустрівся їй, вона б все одно поїхала і байдуже куди.

— Мені потрібно йти на тренування, — сказала Джейн.

— Доведеться його скасувати.

— Щось трапилося? — стурбовано запитала дівчина. Нерозважливий тон містера Нагасакі її насторожив.

— Так, — коротко відповів він. — В тебе нове завдання.

У голові Джейн загули сигнали тривоги. Містер Нагасакі ніколи особисто нікому не доручав справи. Це була робота Тіни. Вона дзвонила, просила підійти протягом п'яти хвилин і, не покидаючи свого крісла, вручала паперову папку з таким виразом обличчя, нібито була скринька з якимось смертельним вірусом.

Дівчина поклала руки на підлокітники і спробувала розслабитись. Можливо, все не так погано, як може здатися на перший погляд.

— Щось сталося? — запитала вона, щоб отримати відповідь до того, як її мозок почне генерувати недопустимі припущення.

— Дещо... Багато років тому, — пролунало у відповідь. — Але ця історія може отримати продовження.

— Яка історія? — Джейн подивилася на стурбоване обличчя Нагасакі, а потім її погляд ковзнув на стіл, поверхня якого була відполірована так, що сяяла. Пальці боса ледь чутно відбивали ритм.

— Твоя, — уточнив чоловік. — Ніч, коли ти втратила батьків.

— То, ви про це ... — Спина Джейн вмить покрилася потом, долоні стали вологими та липкими. Пройшло стільки часу, а минуле досі роз'їдає її душу як якийсь небезпечний хімічний  реактив. Дівчина стиснула руки в кулаки. Як би вона не намагалася забути тієї ночі, страшні спогади не хотіли покидати свого хазяїна. Їх могла стерти лише амнезія — настільки глибоко вони врізалися у підсвідомість.

— Будинок твоїх батьків знищив вибух, який влаштувала сестра. — Нагасакі говорив так спокійно, ніби тоді вибухнув газ, а не її сестра, яка примудрилась майже всіх убити, а сама вціліла. Що з нею відбувалося, точніше, що відбувалося з її тілом на той момент, Джейн не могла зрозуміти. Це все було дивно і до чортиків лякало, як і зараз.

— Ви хочете поговорити про неї? — поцікавилася дівчина.

— Про вас двох. Ви особливі.

— Джин. Тільки вона… особлива.

— Ти теж. У тобі теж є щось.

— «Щось»? — Джейн засміялась, відчувши що в неї починається істерика. Минуле — те, що вона не хоче ні згадувати, ні обговорювати.

Джейн вважала себе начебто нормальною. У школі вона отримувала середні оцінки, як більшість. Вона ходила до танцювального гуртка, як всі круті дівчата. Одного разу пофарбувала волосся в синій, але це єдиний вчинок, що на її думку виходив за межі адекватності. Ще вона іноді помічала за собою сплески гніву чи знервованість, але вони виникали дуже рідко, коли траплялося щось, що вона не могла безболісно пережити. Втім, це не симптоми божевілля, це реакція звичайної людини на непередбачені обставини. Джейн подумала про кошмари, вони мучили її щоночі, але і це прийнятно після того, що вона пережила.

— Те, що там з Джин? — поцікавилась Джейн, даючи зрозуміти, що говорити про себе вона в жодному разі не буде і не хоче. — Вона потрапила в халепу?

— Ні, — Нагасакі стиснув губи і витримав секундну паузу, — але їй загрожує небезпека.

Джейн відчула, як м'язи всього тіла звело судомою. Вона сіла рівно і глибоко задихала. Вона побажала б, щоб Нагасакі не відтягував момент, а розповів усе як воно є.

Тяжке передчуття пригнічувало дівчину:

— Яка небезпека?

Тадаші Нагасакі посміхнувся і знову замовк, ніби у нього прав дар мови. Джейн подумала, що він... трішки боїться? Боїться, що знає. Що він знає?

— На кону її життя, — відповів Нагасакі. — Три дні тому супутник NASA зафіксував потужний сплеск енергії тривалістю чотири секунди. Це сталося неподалік ранчо, де живе Джин.

— Вона має до цього якесь відношення? — поцікавилася Джейн.

— Це вона зробила, — відповів Нагасакі. — Уряд відновлює програму "Випромінювання" та перезапускає Сектор 9. Ти розумієш, що це означає?

— Вони її схоплять і проводитимуть над нею досліди, з'ясовуючи хто вона, бо в перший раз в них нічого не вийшло?

— Я порадив їм просто спостерігати за нею. Якщо ж Джин втратить контроль над своїм тілом, тоді вони діятимуть. Я дуже хочу, щоб цього не сталося.

— Яка моя роль у цій історії? — поцікавилася Джейн.

— Сектор 9 хоче, щоб за Джин спостерігала та людина, якій вона зможе довіряти.

— Думаєте, якщо ми жили під одним дахом, то ми найкращі подруги? Ми різні, як тепло та холод, світло та пітьма. Таке ж кажуть про напружені стосунки? Вона мене вб'є під час першого ж сплеску!

Нагасакі посміхнувся, помітивши, як Джейн почервоніла.

— Ти не дозволиш цьому статися.

— Вона ненавидить мене за мою нормальність, за те, що то не я зрівняла із землею наш казковий будинок. Знаєте, нас ніколи нічого не споріднювало. Ми не розмовляти тижнями, ми ненавиділи одна одну і бажали одна одній якомога раніше здохнути в страшних муках.

— Тепер ви матимете можливість налагодити стосунки.

— Це погана ідея, — відрізала Джейн, відкинувшись на спинку крісла.

— Відтепер це твоя робота, — кивнув Нагасакі, — це не обговорюється.

Джейн знала, що з босом не можна сперечатися, і подумала, що тепер їй доведеться працювати нянею. І в душі закрався якийсь страх. Джин непроста, вона певною мірою навіть не людина. Людина — це тіло і кров, а Джин — створіння, яке, виявляється, з кожним днем ​​стає все більш небезпечним для оточуючих та світу загалом.

Відмовитись від завдання Джейн не могла, тому просто промовчала. У душі жевріла надія, що через тиждень вона повернеться, бо Джин точно влаштує якусь пожежу з жертвами, і її заберуть у Сектор 9, звідки точно вже не випустять.

Увагу дівчини привернув вертоліт, що наближався до хмарочоса. Але вона знову зосередилась на Нагасакі, бо на будівлі був злітно-посадковий майданчик, напевно гвинтокрил мав сісти там — нічого цікавого.

— Течка із завданням у Тіни? — запитала Джейн.

Нагасакі поставив лікті на стіл, а руки склав у трикутник.

— У двох кварталах на північ на тебе чекає машина. — Нагасакі вийняв з кишені ключі і шпурнув їх по столу до Джейн. — Сірий Вольво С60. — Вона взяла зв'язку і стиснула в долоні. — Усі інструкції там.

Нагасакі встав з-за столу.

— Не бійся, Джейн. Можливо, так буде найкраще для тебе. І всім нам. — Нагасакі попрямував у бік виходу до службових сходів. Напевно, він збирався піднятися на дах, сісти у вертоліт і полетіти кудись.

Джейн встала і розвернулася до боса. Їй хотілося почути щось, дізнатися, чи можна їй у майбутньому звертатися до Тадаші за допомогою і на кого можна покластися. Якщо її хочуть зіштовхнути з Джин, то справа назріває серйозна, а, отже, масштабна.

Нагасакі поправив гудзики піджака, відірвав погляд від підлоги і сказав:

— Пам'ятай, ти можеш довіряти лише Ніколасу Джеффрі. Але звертайся до нього лише тоді, коли стане зовсім туго.

— А хто цей Джеффрі? — захотіла уточнити Джейн, бо такого імені вона ніколи раніше не чула.

— Стажер, — відповів Нагасакі і вийшов із кабінету.

Джейн кілька секунд постояла на місці, намагаючись усвідомити отриману інформацію. Напевно, це найгірший день у її житті і вона нічого не розуміє. Ну крім того, що Джин небезпечна, а вона сама повинна терміново повернутися до Техасу, щоб стежити за сестрою.

Джейн вийшла у коридор. Тіна так само працювала за комп'ютером. Як і раніше червоні нігтики злітали в повітря і опускалися. Ейко відклала журнал і подивилася на Джейн.

— Містер Нагасакі... — почала говорити дівчина.

— Він пішов, — перебила її Ейко, — я в курсі.

Джейн не знала, що ще сказати і не поспішаючи попрямувала до ліфтів.

Але як тільки вона зробила кілька коротких кроків вперед, у коридор увійшли шестеро чоловіків віком від тридцяти до сорока років. Всі одягнені як із конвеєра: білі сорочки, краватки, дорогі чорні костюми. Джейн звернула увагу, що вони тримали в руках: напівавтоматичні пістолети Хелкер-Кох.

Ейко схопилася на ноги, дістала з-під журналів на столі два пістолети з глушниками, а Тіна неохоче повернула голову. В той момент у неї був звичайний вираз обличчя Мартіна Лоуренса в «В поганих хлопцях», ніби вони були близнюками. Коли дванадцять дул подивились у їхній бік, Тіна дістала з-під столу автомат, встала і почала стріляти. Вона одразу ж уклала двох. Ейко схопила Джейн за руку і наказала їй негайно повернутися в кабінет.

— Ми самі розберемося!

Джейн так і вчинила. Коли вона вбігла до кабінету, у дверях з'явилося кілька десятків дірок від куль. Вона не знала, чи якось пов'язано напади на компанію Нагасакі і з тим, що відбувалося з Джин, але всі до цього готувалися. Всі крім неї! Усі знали, що щось має статися, а Тіна взагалі її здивувала. Вона б ніколи не подумала, що пишнотіла секретарка вміє стріляти з автомата.

Ейко та Тіна забігли до кабінету, продовжуючи відстрілюватися.

— Ще один! Живучий зараза! — констатувала жінка.

Ейко сіла навпочіпки біля дверей. Тіна зупинилася з іншого боку входу. Вони чекали, коли несподіваний гість увійде, щоб завалити його.

Джейн вийшла через запасний вихід на сходи і побігла вниз. Вона сподівалася, що там не буде засідки, але в будь-якому разі вона готова дати відсіч.