Всю ніч Джейн снилися страшні сни. Вона прокинулася в холодному поту і з гірким присмаком на душі. У кімнаті було темно, а через прочинені двері долинали голоси. Напевно, тому вони й прорвалися крізь її сон та витягли з його цупких тенет, бо були гучні, ніби там, внизу, сварилися оскаженілі люди.


Джейн перевернулася на правий бік і спробувала знову заснути. Сильно заплющила очі і зусиллям волі прогнала від себе почуття страху і тривоги. Коли на першому гупнуло щось важке, а потім пролунав звук розбитого скла, дівчинка здригнулася. Більше не хотілося спати, серце забилося швидше, чого ніколи раніше з нею не відбувалося. В голові промайнула думка, що воно хоче розірватися як граната, а тіло без перекачування крові помре. Але нічого не відбувалося. Джейн сіла на ліжку, підтягнувши ковдру до підборіддя. 


Зібравшись з духом, дівчинка скинула з себе одіяло, вкрите малюнками Бакса Банні та його моркви, та спустила ноги на підлогу. Надівши комнатні капці, потерла очі і повільно пошкорбала до дверей. У коридорі горіло світло. Біля самого порога крихітка зупинилася і обернулася на порожнє ліжко сестри. Дивно, але Джин не було в постелі, а коли вона вийшла — не зрозуміло. 


Джин не була найтихішою дівчинкою на світі, вона була слоном маленьких розмірів. Коли вона стрибала з ліжка, то могла проломити підлогу і за мить опинитися в кухні. При цьому всьому вона не могла помовчати ні хвилини. Прокинувшись, вона вже щось незадоволено бурчала собі під ніс і кликала матір, щоб запитати про смаколик на сніданок. Вислизнути тихо з дитячої вона ніяк не могла, але цього разу сталося саме так. 


Джейн вийшла в коридор. Лайка внизу стала настільки гучною, що можна було почути кожне слово. Дівчинка зрозуміла, що мама з кимось сваритися і благає когось зупинитися. Але хто й навіщо повинен припинити те, що він робить, залишалося загадкою, яку треба було негайно розгадати. Джейн зупинилася за поворотом, не наважуючись ступити на першу сходинку, яка лягла дорогою вниз. Відчувши небезпеку, вона озирнулася, щоб переконатися, що за нею ніхто не стежить. У коридорі нікого не було, тільки протяг піднімав у повітря фіранку. Джейн знову зосередилося на звуках, що долинали з першого поверху. 


— Мамо, мені страшно! – залунав дитячий голосок. Це була Джин, і здавалося, що вона до смерті налякана. 


— Все добре, люба, заспокойся, — видавила з себе Бекка Соледад. — Уяви, що ти в своєму ліжку, а поруч з тобою твоє ведмежа Джо-Джо. 


— Він добрий, — відповіла Джин. 


— Так і є. Він найкраще ведмежа на світі, — заспокоювала дівчинку мати. 


— А я зла, — буркнула Джин. 


— Ні, — запротестувала Бекка, — це не так.  Ти хороша та мила. 


— Це не правда! Я вбила людину! — Джин заплакала. 


— Він просто спить, — збрехала мати, анітрохи не сподіваючись, що її молодша дочка в це повірить. 


— Ти брешеш! Він не рухається.


На мить стало так тихо, що з'явилося погане передчуття. А потім Джин закричала диким криком, наче їй вирвали зуб без анестезії. Джейн злякалася, затисла вуха долонями й інстинктивно притиснулась до стіни. Вона щосили намагалася уявити, що відбувається на першому поверсі, але сподівалась, що нічого страшного, що просто Джин знову вимагає та щось вигадує. 


Джейн поволі спускалася вниз. А потім зупинилася посеред сходів, ніби вкопана, тому що побачила знерухомленого чоловіка, що лежав ліворуч. Незнайомець приклеївся до лінолеуму обличчям у позі трупа, як у фільмах. Душа Джейн втекла в п'ятки, коли вона звернула увагу на свою сестричку, що стояла посередині вітальні в оранжево—червоній хмарі. Від Джин дуло гарячим повітрям, як від вітряка на фермі тітки Клер, маминої подруги. 


Через секунду Джейн перевела свій погляд на чоловіка, який схопив її батька Тома та приставив до його голови пістолет. Джейн не розуміла, що діється, хто цей мертвий чоловік, чому руки матері покриваються страшними ранами, коли та намагається доторкнутися до плеча молодшої доньки і що, власне, витворює Джин. 


— Мам! — покликала Джейн матір. 


Почувши зляканий голос Джейн, Бекка подивилася у бік сходів. Вона хотіла накричати на неї за те, що знаходиться тут, бачить все це дійство і покинула свою спальню. Але все це було безглуздо, вона могла ще більше налякати і спровокувати Джин. Жінка відійшла на три кроки, залишивши спроби заспокоїти дитину, яка палала як смолоскип. Тепер вона турбувалася за безневинну Джейн, яка може постраждати найбільше.


— Іди до себе, сонце! – наказала суворо Бекка. 


Джейн подивилася в її очі, сповнені страху, все зрозуміла і побігла нагору. Підлога під її ногами затремтіла, стало нестерпно жарко, ніби вибухнуло сонце. Джейн мчала на всіх парах по коридору до своєї кімнати, але не встигла сховатися. Щось вибухнуло на першому поверсі, як бомба, стіни позаду рознесло на шматки, підлога провалювалася. Джейн полетіла в діру, яка раптово з'явилась під її ногами та збільшилася в розмірах. 


Будинок розвалився, меблі під завалами диміли. Джейн пощастило вижити — вона зручно приземлилася за диваном вітальні. Дівчинка повільно вилізла з-під уламків, обтрусила пилюку з піжами і лише тоді озирнулася довкола. Серед руїн, як нічого не сталося, стояла Джин. Її нічна сорочка злегка обгоріла, перетворившись на лахміття. Але на ній самій не було ні слідів крові, ні подряпин, ні опіків. Зате вираз обличчя в неї був такий, ніби вона здивувалася, побачивши те на яку купу горілого сміття перетворився їхній казковий будинок. Можливо, вона нічого не розуміла через шок, або відмовлялася вірити в наслідки вибуху. 


Через три хвилини вулицю перекрили два десятки поліцейських автомобілів, дві пожежні машини та кілька десятків сусідів. Ще через півгодини приїхали федерали та забрали дівчаток для дачі показань.