До гетьманів великих, до слави України...
Андрій Лісовий
Часи славні там, де й славнії гетьма́ни, Що хоругви піднімали з-за вогнів гармати, Це біля їх могил стоять і храми, і прочани, Бо колисали Україну - як самого Бога мати. Вся перша слава - ге́тьману Богдану, Що духом волі поокроплював мечі, Що сліпо ввірив в сладкую оману, Яку співали царські палачі... У храмах зло́тих гетьмана Івана На віки вписані священні імена, Та все ж кровить поранена Полтава, І не приходить до Батурина весна... Прийнявши про́ху вольну від народу, Й наслідуючи славу прадіді́в Павло Вкраїні да́рує свободу Й воює з-поміж воїнів рядів... Така то слава наша в України, Прийня́та нами із самих небес: Свої була́ви - і свої ж руїни, Свої дари сред дариних чудес...
2021-02-03 08:13:23
3
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Лео Лея
Вірш чудовий з хорошим змістом. (Трошки читати незручно, на фоні багато білого, і букви білі зливаються з фоном)
Відповісти
2021-05-08 17:41:26
1
Андрій Лісовий
@Лео Лея Щиро дякую!
Відповісти
2021-05-09 07:25:50
1
Рутенія
Дуже чудовий вірш! ❤️
Відповісти
2022-10-27 10:01:57
Подобається
Інші вірші поета
Він душу дав, щоб ти пожив Ціна правди Все ж люди просто люди Your (my) eyes ignites hearts
Інші поети
MaggieB
@MaggieB
Схожі вірші
Всі
"Я буду помнить"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .
43
7
1723
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11493