Розділ 3
Після знайомства, розпочалося обговорення про території зайняті монстрами, Ріяна зі своєю групою продовжували сидіти в кабінеті у Кайла.
- Значить у Донецькій зоні вони частіше зустрічаються, ніж в інших? – уточнив Кайл.
- Так, зазвичай вони з'являлися лише по 500 штук у кожному місці, але за останні два місяці їх чисельність доросла до 1000 особин на кожну ділянку - відповіла Рія показуючи на карті в яких саме областях і містах вони знаходяться - Ще й на багатьох , наші здібності не діють це вже перевірили
- Нам потрібно більше інформації та часу для того, щоб зрозуміти звідки вони беруться, та хто їх контролює – сказав Лук'ян сидячи на стільці.
- І не тільки , потрібно ще й укріпити барʼєр щоб ці болотяні тварюки більше не лізли на нашу територію - додав Тимур ставши поряд з дівчиною, подивившись на карту.
- Таак , укріплення барʼєру добре нам допоможе... - Замислено промовив Кайл дивлячись на карту, важко зітхнувши він продовжив - На які саме сили у них імунітет? Мої люди поки не давали інформацію щодо цього...
- Вони відбивають такі речі , як прямі удари гострою та холодною зброєю, таке відчуття ніби у них замість спини і різних м'яких тканин, просто панцир - дала відповідь дівчина поправивши неслухняне пасмо волосся - Також вони відбивають атаки наших сирен на них самих, через це у багатьох то контузія, то лопнуті перетинки
– Цікаво... а ваші сили діють?
- Так, поки що , а ваші сирени можуть їх пробити? - запитав Тимур.
- Ооо в нас є одна така , надіюсь скоро познайомитесь , інші сирени вчаться від неї тому поки проблем немає - сказав Кайл, звертаючись до групи.
- Це добре - сказала Ріяна.
- Тоді поки нам всім потрібно вивчити структуру цих нових тварюк , ще й з тим вам потрібно частіше тренуватися вам у цьому допоможе Олег , на сьогодні все всім все зрозуміло?
Група кивнула погодившись з його словами , та вирішили кожен для себе виробити всі можливі стратегії та використовувати кожен ресурс у боротьбі проти навали цих небезпечних істот.
Закінчивши розмову , вони пішли у бік свого корпусу.
- Ріяно, тобі не говорили коли прибуде командир? - спитав Лук'ян.
- Приблизно дня через два, якщо не помиляюсь- дала відповідь дівчина діставши смартфон - Знати його він може і завтра прибути, він не звітує мені
- Та команда, яка нас зустріла була досить цікава, як думаєте хто з них головний? – з цікавістю запитав Тимур.
- Чому не спитав? Ми бачили як ти не відриваючись спостерігав за білосніжкою - з посмішкою запитала дівчина, поклавши телефон назад у кишеню.
Тимур трохи почервонів й намагався пояснити ситуацію:
- Я розглядав усіх , мені просто було цікаво
Лук'ян і Ріяна обмінялися усмішками, бачачи як їх друг , намагається приховати своє червоне обличчя.
- Гаразд, гаразд - сказала дівчина, заспокоюючи його - Давайте краще відпочинемо, нам багато потрібно пройти
Вони підійшли до своїх кімнат, що стояли поруч один з одним. Тимур зупинився біля дверей своєї кімнати і подивився на друзів:
— Так добре... я піду до себе відпочивати
Лук'ян і Рія кивнули, кожен подався до своєї кімнати. Втомлені після довгого дня, вони потребували відпочинку перед новими випробуваннями, які чекали на них попереду.
Дівчина, увійшовши до своєї кімнати, сіла на ліжко і задумалася про майбутні місії.
Діставши телефон із кишені, вона набрала командира.
- Слухаю – почувся грубий чоловічий голос.
- Хотіла повідомити , що ми прибули в зону-010 все пройшло без пригод , прийняли нас добре так що залишається чекати на вас командире - доповіла дівчина.
- Спілкувалися з Кайлом? - Запитав чоловік.
- Так, ми обговорювали монстрів і місця де вони знаходяться - відповіла дівчина, розглядаючи кімнату.
- Добре, тоді відключаюся – відповів він.
- Зачекайте ... наші запитують коли ви приїдете? – зупинила його дівчина.
- Приблизно дня через два чи три, подивимося по роботі, якщо це все те відключаюся - сказав він відключившись.
Ріяна зітхнула , поклавши телефон на тумбочку. Кімната була затишною та функціональною, з мінімалістичними меблями та м'яким освітленням. На стіні висіла карта регіону з відзначеними гарячими точками, де найчастіше з'являлися монстри. Вона встала і підійшла до карти, уважно вивчаючи зазначені місця. Думки про майбутні місії не давали їй спокою.
Тим часом у сусідній кімнаті Тимур уже ліг на ліжко, але сон не приходив. Його думки були зайняті роздумами про нову команду та про те, як краще підготуватися до майбутніх викликів. Він підвівся, підійшов до вікна й глянув на небо. Вдалині виднілися вогні бази, він задумався, скільки людей тут працює заради спільної мети - захистити Україну від навали російських тварюк.
У своїй кімнаті Лук'ян закінчив перевірку спорядження, влаштувався на ліжку з планшетом у руках. Він переглядав звіти та дані про останні напади монстрів, намагаючись виявити закономірності у їх поведінці. Його очі блищали від напруження і зосередженості, але через кілька хвилин він заснув із планшетом у руках.
Минув деякий час, дівчина вирішила вийти на свіже повітря. Вона тихо вийшла зі своєї кімнати та пройшлась коридором до виходу на дах будівлі, де знаходився невеликий оглядовий майданчик. Нічне небо було ясним, а зірки сяяли неабияк яскраво. Вона сперлася на перила й глибоко зітхнула, насолоджуючись тишею.
- Не можеш заснути? - Почула вона знайомий голос позаду.
Вона обернулася та побачила Тимура , який також вийшов на дах.
- Так...- відповіла вона, посміхнувшись - Хвилююсь трохи
- Я теж, - кивнув він, підходячи ближче - Ці монстри стають дедалі небезпечнішими...
Рія кивнула, продовжуючи дивитись на зірки.
- Знаєш - почала вона - Іноді мені здається, що ці зірки спостерігають за нами та бачать все, що відбувається, шкода що вони не можуть допомогти вбити їх усіх
Хлопець посміхнувся й також глянув на небо.
- Шкода. Але я впевнений в одному: ми не одні у цій боротьбі. У нас є друзі, команда, і разом ми впораємося з будь-якими труднощами , та й навіть зірки нам не будуть потрібні
Вони постояли в тиші ще деякий час, насолоджуючись спокоєм ночі та підтримкою один одного. Вдалині чулись звуки нічних чергувань, тільки на даху панувала спокійна тиша.
- Думаю, нам варто повернутись та все-таки трохи поспати - запропонував Тимур - Завтра буде важкий день
- Ти маєш рацію - погодилася Ріяна прямуючи до виходу - На добраніч
- На добраніч - відповів він, ідучи за нею.
Повернувшись до своїх кімнат, вони нарешті відчули спокій.
Зараз їхня головна мета просто хоч трохи відволіктися і відпочити.
- Значить у Донецькій зоні вони частіше зустрічаються, ніж в інших? – уточнив Кайл.
- Так, зазвичай вони з'являлися лише по 500 штук у кожному місці, але за останні два місяці їх чисельність доросла до 1000 особин на кожну ділянку - відповіла Рія показуючи на карті в яких саме областях і містах вони знаходяться - Ще й на багатьох , наші здібності не діють це вже перевірили
- Нам потрібно більше інформації та часу для того, щоб зрозуміти звідки вони беруться, та хто їх контролює – сказав Лук'ян сидячи на стільці.
- І не тільки , потрібно ще й укріпити барʼєр щоб ці болотяні тварюки більше не лізли на нашу територію - додав Тимур ставши поряд з дівчиною, подивившись на карту.
- Таак , укріплення барʼєру добре нам допоможе... - Замислено промовив Кайл дивлячись на карту, важко зітхнувши він продовжив - На які саме сили у них імунітет? Мої люди поки не давали інформацію щодо цього...
- Вони відбивають такі речі , як прямі удари гострою та холодною зброєю, таке відчуття ніби у них замість спини і різних м'яких тканин, просто панцир - дала відповідь дівчина поправивши неслухняне пасмо волосся - Також вони відбивають атаки наших сирен на них самих, через це у багатьох то контузія, то лопнуті перетинки
– Цікаво... а ваші сили діють?
- Так, поки що , а ваші сирени можуть їх пробити? - запитав Тимур.
- Ооо в нас є одна така , надіюсь скоро познайомитесь , інші сирени вчаться від неї тому поки проблем немає - сказав Кайл, звертаючись до групи.
- Це добре - сказала Ріяна.
- Тоді поки нам всім потрібно вивчити структуру цих нових тварюк , ще й з тим вам потрібно частіше тренуватися вам у цьому допоможе Олег , на сьогодні все всім все зрозуміло?
Група кивнула погодившись з його словами , та вирішили кожен для себе виробити всі можливі стратегії та використовувати кожен ресурс у боротьбі проти навали цих небезпечних істот.
Закінчивши розмову , вони пішли у бік свого корпусу.
- Ріяно, тобі не говорили коли прибуде командир? - спитав Лук'ян.
- Приблизно дня через два, якщо не помиляюсь- дала відповідь дівчина діставши смартфон - Знати його він може і завтра прибути, він не звітує мені
- Та команда, яка нас зустріла була досить цікава, як думаєте хто з них головний? – з цікавістю запитав Тимур.
- Чому не спитав? Ми бачили як ти не відриваючись спостерігав за білосніжкою - з посмішкою запитала дівчина, поклавши телефон назад у кишеню.
Тимур трохи почервонів й намагався пояснити ситуацію:
- Я розглядав усіх , мені просто було цікаво
Лук'ян і Ріяна обмінялися усмішками, бачачи як їх друг , намагається приховати своє червоне обличчя.
- Гаразд, гаразд - сказала дівчина, заспокоюючи його - Давайте краще відпочинемо, нам багато потрібно пройти
Вони підійшли до своїх кімнат, що стояли поруч один з одним. Тимур зупинився біля дверей своєї кімнати і подивився на друзів:
— Так добре... я піду до себе відпочивати
Лук'ян і Рія кивнули, кожен подався до своєї кімнати. Втомлені після довгого дня, вони потребували відпочинку перед новими випробуваннями, які чекали на них попереду.
Дівчина, увійшовши до своєї кімнати, сіла на ліжко і задумалася про майбутні місії.
Діставши телефон із кишені, вона набрала командира.
- Слухаю – почувся грубий чоловічий голос.
- Хотіла повідомити , що ми прибули в зону-010 все пройшло без пригод , прийняли нас добре так що залишається чекати на вас командире - доповіла дівчина.
- Спілкувалися з Кайлом? - Запитав чоловік.
- Так, ми обговорювали монстрів і місця де вони знаходяться - відповіла дівчина, розглядаючи кімнату.
- Добре, тоді відключаюся – відповів він.
- Зачекайте ... наші запитують коли ви приїдете? – зупинила його дівчина.
- Приблизно дня через два чи три, подивимося по роботі, якщо це все те відключаюся - сказав він відключившись.
Ріяна зітхнула , поклавши телефон на тумбочку. Кімната була затишною та функціональною, з мінімалістичними меблями та м'яким освітленням. На стіні висіла карта регіону з відзначеними гарячими точками, де найчастіше з'являлися монстри. Вона встала і підійшла до карти, уважно вивчаючи зазначені місця. Думки про майбутні місії не давали їй спокою.
Тим часом у сусідній кімнаті Тимур уже ліг на ліжко, але сон не приходив. Його думки були зайняті роздумами про нову команду та про те, як краще підготуватися до майбутніх викликів. Він підвівся, підійшов до вікна й глянув на небо. Вдалині виднілися вогні бази, він задумався, скільки людей тут працює заради спільної мети - захистити Україну від навали російських тварюк.
У своїй кімнаті Лук'ян закінчив перевірку спорядження, влаштувався на ліжку з планшетом у руках. Він переглядав звіти та дані про останні напади монстрів, намагаючись виявити закономірності у їх поведінці. Його очі блищали від напруження і зосередженості, але через кілька хвилин він заснув із планшетом у руках.
Минув деякий час, дівчина вирішила вийти на свіже повітря. Вона тихо вийшла зі своєї кімнати та пройшлась коридором до виходу на дах будівлі, де знаходився невеликий оглядовий майданчик. Нічне небо було ясним, а зірки сяяли неабияк яскраво. Вона сперлася на перила й глибоко зітхнула, насолоджуючись тишею.
- Не можеш заснути? - Почула вона знайомий голос позаду.
Вона обернулася та побачила Тимура , який також вийшов на дах.
- Так...- відповіла вона, посміхнувшись - Хвилююсь трохи
- Я теж, - кивнув він, підходячи ближче - Ці монстри стають дедалі небезпечнішими...
Рія кивнула, продовжуючи дивитись на зірки.
- Знаєш - почала вона - Іноді мені здається, що ці зірки спостерігають за нами та бачать все, що відбувається, шкода що вони не можуть допомогти вбити їх усіх
Хлопець посміхнувся й також глянув на небо.
- Шкода. Але я впевнений в одному: ми не одні у цій боротьбі. У нас є друзі, команда, і разом ми впораємося з будь-якими труднощами , та й навіть зірки нам не будуть потрібні
Вони постояли в тиші ще деякий час, насолоджуючись спокоєм ночі та підтримкою один одного. Вдалині чулись звуки нічних чергувань, тільки на даху панувала спокійна тиша.
- Думаю, нам варто повернутись та все-таки трохи поспати - запропонував Тимур - Завтра буде важкий день
- Ти маєш рацію - погодилася Ріяна прямуючи до виходу - На добраніч
- На добраніч - відповів він, ідучи за нею.
Повернувшись до своїх кімнат, вони нарешті відчули спокій.
Зараз їхня головна мета просто хоч трохи відволіктися і відпочити.
Коментарі