На годиннику пʼята ранку.
Олег майже не спав, вирішивши трохи прогулятися він пішов на дах, щоб розглянути всю базу.
Ранкове повітря було прохолодним , воно приємно торкалось до шкіри.

Він дістав пачку цигарок, узяв одну та запалив запальничкою. Перша затяжка трохи заспокоїла його нерви.
Олег подивився на обрій, де перші промені сонця почали фарбувати небо в рожево-жовтогарячі відтінки.
База була занурена в спокій, але він знав, що незабаром цей спокій зміниться бойовою готовністю. Його думки були зайняті майбутніми місіями та планами, які вони обговорювали вчора з командою. Дим повільно піднімався у повітря, змішуючись із ранковим туманом.

Олег зробив глибоку затяжку і видихнув, занурений у свої думки. Його малахітові очі блищали в передсвітанковому світлі, відбиваючи рішучість й занепокоєння.
Подивившись униз він побачив Рію, дівчина видно готувалася до ранкової пробіжки. 
Вирішивши привітатись, хлопець зістрибнув з даху та приземлився прямо перед нею.

- Добрий ранок! - промовив він.

Злякавшись несподіваної зустрічі, вона різко махнула рукою і хлопець відлетів у стіну.

- Ай блять! - крикнув він, намагаючись підвестися.

- О Боже! Вибачте будь ласка! - стурбовано скрикнула Ріяна, підбігши до хлопця.

- Хаха не очікував такої реакції – сміявся Олег повільно підвівшись.

- Ви в порядку? Скажіть, де болить? - розгублено питала дівчина, розглядаючи хлопця.

- У ребрах та стегно, а так цілий - з усмішкою промовив він.

- Стійте рівно - сказала вона поставивши руки на ребра хлопця, на руках дівчини з'явилася вода.

Рія зосередилася, її очі засяяли яскравим бірюзовим відтінком. Вода на її руках почала м'яко переливатися, обволікаючи "рани" Олега.

Він відчув, як теплі хвилі проходять через його тіло, відновлюючи пошкоджені тканини та знімаючи біль. Процес був напрочуд швидким, і за кілька хвилин Олег уже не відчував болю.
Він не міг відірвати погляду від дівчини. Її довге каштанове волосся, яке у світлі сонця блищало , створювали враження, ніби воно зіткане із золотих ниток.
Її яскраві смарагдові очі з бірюзовим відтінком виблискували, відбиваючи ранкове світло та її внутрішню силу. Середня постать, одягнена в спортивний костюм, здавалася водночас витонченою та сильною. Олег був вражений її красою та грацією, а також її здатністю до лікування.

- Все готово - тихо промовила Рія, прибираючи руки - Більше не болить?

- Ні, не болить - відповів він прийшовши до тями.

- Відмінно, наступного разу більше не робіть так - сказала вона дивлячись у його малахітові очі - Я піду, побачимося на тренуванні

Швидко пішовши дівчина залишила хлопця одного.

Олег залишився стояти на місці , продовжуючи стежити поглядом за дівчиною , поки вона не зникла з поля зору. Посмішка з'явилася на його обличчі, коли він згадав її реакцію на цю ситуацію.
Діставши та закуривши ще одну сигарету, хлопець продовжував посміхатися, повернувшись у бік майданчика для тренувань , він не поспішаючи пішов до нього.

Тренувальний майданчик бази був просторим, добре обладнаним місцем, з великою кількістю новомодних речей.

У центрі майданчика розташовувалися кілька великих полів із різними перешкодами для відпрацювання бойових навичок. Поруч були встановлені тренувальні манекени та мішені для стрілянини та ближнього бою.

По краях майданчика розташовувалися тренажери та важка атлетика, де бійці могли тренувати свою силу та витривалість. На одній із сторін майданчика знаходився полігон для практики надприродних здібностей із зонами, спеціально підготовленими для кожного типу навичок. Тут були встановлені різні бар'єри та мішені, щоб бійці могли безпечно тренуватися та контролювати свої сили.
Олег, підходячи до тренувального майданчика, відчув приплив енергії. Йому подобалося це місце, де можна було сконцентруватися на тренуваннях та забути про всі проблеми. Взявши до рук тренувальний меч, він попрямував до манекенів, готуючись до ранкового тренування. Його погляд знову затримався на обрії, де сонце вже повністю зійшло, освітлюючи майданчик теплими променями.

- О! Вітаю! – почувся радісний голос хлопця.

Олег повернувся та побачив Тимура , він був одягнений у спортивний одяг та ніс спортивну чорну сумку.

- Доброго ранку, видно вам теж не спитися - сказав Олег.

- Так , Ріяна теж скоро підійде, просто Андрій приїхав раніше вона пішла зустрічати - розповів хлопець, поставивши спортивну сумку.

- Ясно, це добре

- До речі, я чув що ви володієте полум'ям, якщо не проти, чи могли б ви зі мною зійтись у спарингу?

- Із задоволенням

Поки Олег і Тимур  готувалися до спарингу на тренувальному майданчику, дівчина попрямувала до головного входу бази, щоб зустріти командира.
Її серце билось трохи швидше ніж зазвичай , адже вона мала побачити людину, яка для неї означала більше ніж її робота.

Він уже чекав біля входу, високий чоловік із суворим обличчям та проникливим туманним поглядом. Його сильна постать та впевнена постава вселяли повагу.

- Бажаю здоров'я - З усмішкою промовила вона підійшовши - товариш командир, прибула рятівниця Ріяна , військовий номер 1507 , дозвольте доповісти

- Дозволяю

- Всі попередні місії були закінчені і записані до документу номер шість , всю зброю та інші засоби захисту ми перевірили і надійно укомплектували , переліт пройшов без проблем тому...

- Де всі інші? - спитав він перебивши дівчину , дивлячись на територію бази.

- Вони напевно зайняті...

- Як завжди, ти не можеш за ними стежити? Чи справ немає? - грізно спитав він, піднявши тон.

Рія трохи здригнулася від суворого тону командира, але встигла впоратися з емоціями, намагаючись триматися професійно. В цей момент вона хотіла відповісти , але коли поруч з нею опинився Лук'ян , вона подивилась на нього:

- Пане командире , вистачить мучити нашу Рію вона не повинна звітувати перед вами за нас, - з усмішкою промовив хлопець, обіймаючи подругу за плечі стоячи поряд з нею.

Андрій зміряв його холодним поглядом, але промовчав, глибоко зітхнувши, щоб заспокоїтись.

- Бачу, що ви все добре освоїлися тут, - сухо сказав він , переводячи погляд із Лук'яна на Ріяну - Але ж дисципліна має бути на першому місці. Ми тут не заради розваг

Вона лише кивнула, уникаючи погляду чоловіка.

- Ми розуміємо, командире. Ми готуємось до тренувань і будемо готові до вашої наради за годину, — сказала вона, намагаючись звучати впевнено.

Командир трохи кивнув, приймаючи її слова.

- Добре. Переконайтеся, що всі будуть на місці вчасно, — додав він, перш ніж розвернутися та піти у бік головної будівлі бази.

Коли командир зник з поля зору, дівчина нарешті видихнула, відчуваючи, як напруга поступово покидає її тіло.

- Як ти взагалі закохалася в такого недоумка?

- Припиняй ... агх, дістало це все - втомлено сказала вона сівши на лавочку яка стояла позаду неї.

– Не хочеш поговорити? - спитав він сівши поруч.

- Не дуже, і взагалі у нас немає часу на це

- Це тільки ти так думаєш - з усмішкою відповів він запропонувавши їй шоколадку. - Поки в нас все спокійно можна трохи відпочити і повеселиться

- Навіщо? - Здивувалася Ріяна.

- Ти ж зараз без настрою, кожного разу, коли в тебе його немає, ти їси солодке

Рія взяла шматочок білого шоколаду , її здивування змінилося легкою усмішкою. Вона поділилася з другом, посидівши так ще трохи, дівчина відчула полегшення.

- Спасибі тобі, ти справді кращий - посміхаючись сказала вона.

Лук'ян усміхнувся, бачачи, як дівчина трохи розслабилася.

- Іноді потрібно відволіктися від усього, і солодке добре допомагає

Рія кивнула, розуміючи його слова.

- Я знаю , просто іноді здається, що часу на це немає. Особливо коли довкола стільки всього відбувається

- Саме тому треба брати паузи, коли є можливість - сказав Лук'ян, обіймаючи її за плечі - Ми всі тут для того, щоби підтримувати один одного

Дівчина посміхнулася, відчуваючи підтримку та турботу свого друга.

- Спасибі тобі , це багато що означає для мене.

- Немає за що. А тепер, давай підемо тренуватись

Ріяна встала, слідом за нею підвівся і Лук'ян.
Вони попрямували до тренувального майданчика, де вже чулися звуки тренувань Олега та Тимура. Обидва хлопці інтенсивно тренувалися, відпрацьовуючи свої навички та сили.

- Гей, ви готові до ще одного тренування? - гукнула вона, підходячи до них.

- Звичайно! - обізвався Олег, витираючи піт із чола - Якраз думав , що нам не вистачає , ще двох

Світ кивнув, погоджуючись.
Дівчина кивнула, відчуваючи приплив енергії та готовність до роботи.

- Добре, тоді почнемо , ми маємо трохи часу, щоб попрацювати над нашими комбінаціями - промовив Тимур.

- Я поки розімнусь - сказав Лука усміхаючись.