Діти
Вони дивляться на тебе порожніми очима. Їхні черепи вкриває бліда шкіра, що потекуди посіріла. Провалля очей слідкують за тобою. Вони чекають, коли ти повернешся до них спиною чи заплющиш очі, аби напасти і вбити. Ти підсвідомо розумієш, що то лише фантазія, що то лише штора на вікні. Та ВОНИ так не думають. ВОНИ реальні. Мотузки на їхніх схилених дитячих шиях ледь скриплять, коли вони обертаються навколо осі. Туди-сюди. Туди-сюди. Повішані діти на вікні. Вони слідкують. Вони чекають. І вони дочекаються. День чи рік. Мотузка перетирається і вони падають на підлогу. Їхні худі кінцівки нагадують павучині лапки. І вони повзуть до тебе, поки ти лежиш на ліжку. І доповзають. Вони легенько проводять нігтями по нозі, наче примірячись. Їхня шкіра суха і холодна. А нігті довгі і гострі. Діти оточують тебе. І знову чекають. Вони ховаються під ліжком, і коли ти спустиш ноги, вхоплять тебе і затягнуть до себе. А потім з'їдять живцем. Останнє, що ти відчуєш: як гострі дитячі зубки шматують твою плоть.
І ти хитаєшся на вікні, чекаючи, коли перетреться мотузка, аби продовжити криваву вечерю. Туди-сюди. Туди-сюди.
І ти хитаєшся на вікні, чекаючи, коли перетреться мотузка, аби продовжити криваву вечерю. Туди-сюди. Туди-сюди.
Коментарі
Показати всі коментарі
(1)