Ти казала мені...
Ти казала мені, відпустити тебе, Дарма не послухав тоді. Тепер мучуся днями й ночами, Все бачачи твій погляд сумний. Ти казала мені, розлюбити тебе, А я все любив і любив. Любив аж до самого ранку, Допоки подих в тобі не зомлів. Ти лежиш на дивані, біла як смерть, І нічого не можна зробити. Я б'ю себе в груди, і плачу, Говорю тобі ті самі слова: "Я люблю тебе, мила, і буду любити, Допоки я сам не помру".
2020-07-25 19:35:53
5
0
Схожі вірші
Всі
وردةٌ قبِيحة
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
3617
Я тебе по-справжньому кохала...
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
2168