Мерилія швидко прибігла додому.
М:—АЮС! ТИ ДЕ?!
А:—Та тут я, не дерись! Що сталось?!
Дівчина кинулась на нього з обіймами, з очей ринули сльози.
М:—Ще хоть раз ти підставиш себе під стріли...
А:—Мері... (червонюща помідорка)))
М:—Не пробачу!!! ...Де Фіна? - все так же не піднімаю чи голову і не відпускаючи хлопця продовжувала дівчина.
А:—Повинна скоро повернутися з зборів.
Вони стояли так хвилин... 10, не знаю точно. Та двері відчинилися і Фіна зайшла до дому.
Ф:—Я дома.
Мерилія побігла до неї.
М:—Фіна, я все згадала. Але мені потрібна твоя допомога.
Ф:—Ясно, ходімо на кухню.
Всі троє сіли за стіл. Фіна клацнула пальцями і в повітрі з'явився великий екран.
Ф:—Так Мері, розкажи все що ти знаєш.
М:—На моєму дні народжені були непрохані гості. Вони хотіли вбити мене і забрати мої сили. Мама наклала на мене бар'єр і такий самий - на все королівство. Сказала, що лише я зможу його зняти, але я не знаю де Флора.
Фіна задумолася над цим.
Ф:—Якщо чесно... то Флори ніколи і не було на наших землях. Він з знаходився в землях драконів. Та їх уже сто років як ніхто не бачив.
А:—Де саме землі драконів?
Ф:—В них можна потрапити лише через портал який був на території Англії. Та в 2212 році він зник і більше не з'являвся на тому місці.
М:—Не з'являвся на тому місці... Хм...
А може... може бути таке що він просто переміщав своє місцезнаходження?
Ф:—Хм... можливо... але для того щоб знайти його потрібно, щоб придворний маг вказав на майбутьне місцезнаходження. Ти не пам'ятаєш, був у королівстві Флора придворний маг?
М:—Здається пам'ятаю, у нього було прізвище Андерсон.
Ш:—Чим ви тут займає...
Глянувши на Мерилію в Шарлі перед очима швидко пронеслися спогади Мері.
Лі:—Ви мене кликали?
Ф:—Можеш назвати своє повне ім'я.
Лі:—Лілея Андерсон. А що?
Фіна почала швидко набирати текст на екрані.
Ф:—Ось, знайшла. Лілея Андерсон 2206 р. н. — дочка придворного мага Х'юго Андерсона і білої відьми Меліси Андерсон (дівоче прізвище - не відомо). 16 років, народилася і проживала до віку 6 років у королівстві Флора, на даний момент місцезнаходження - не відомо. Виходить, ти наступний придворний маг королівства Флора.
Лі:—Чому саме я? В придворного мага повинен бути посох, а в мене його немає.
Ф:—Його можна зробити. Потрібен лише камінь чаклуна. В мене десь був один.
Фіна встала і кудись пішла та швидко повернулась з маленьким сірим каміньчиком.
Лі:—Оце і є він. Це ж просто камінь.
Ф:—Вигляд буває оманливий. Якщо ти справді наступний маг, камінь перетвориться на твій майбутній посох.
Лі:—Гаразд, давай його сюди.
Вона взяла камінь і... нічого.
Лі:—Ось бачиш.
Ф:—Почекай трохи.
Через мить камінь засяяв і розсипався багато маленьких частинок.
Лі:—Здається я його зламала...
Ф:—Чекай...
Золотий пил почав створювати щось. Немов конструктор він складався і утворював якусь дивну форму, в кінці кінців у руках Лілі був магічний предмет.

https://pin.it/imnbvxnfkumpvo

Лілі:—Ваааау... Значить... це правда? І мені що тепер з ним завжди так носиться?
Ф:—Можна зробити так як у Мерилії. Просто уяви що він став тату на твоїй руці.
Лі:—Гаразд.
Вана уявила як посох розчиняється в повітрі і переноситься на її руку. Так і сталося тату з'явилося на лівій руці.
Лі:—І справді, вийшло.
А:—Так питання з придворним магом ми вирішили, що далі будемо робити?
М:—Мені потрібно якось зустрітись з батьком, але як?
Ф:—Тут, на землі, ти не зможеш цього зробити. Тому що він один з найстарших богів і йому заборонено спускатися на землю.
М:—Тоді ми підемо до нього, все логічно.
Ф:—Ні. В Олімп просто так не можна. Потрібно дочекатися банкету богів. Там всі боги разом зі своїми сім'ями зберуться для того, щоб поділитися між собою враженнями. Там і зустрінемо Посейдона.
А:—Якщо ми це все вирішили то може перейдемо до підготовки.
Ш і М:—Навіщо?
А:—Тому що так просто портал не знайти і заклинання для його пошуку надскладне. Для Лілі - чаклунки початкового рівня - це не можливо.
Ш:—Коли саме банкет богів?
Ф:—Десь через місяць.
М:—Значить так. Фіна, зможеш зайнятись підготовкою Лілі?
Ф:—Я думала ти не спитаєш)
М:—Аюс, зможеш сходити вмісто. Мені потрібно щоб ти купив деякі речі.
А:—А що ти будеш робити?
М:—Мені потрібно сходити в одне місце, повернуся пізно.
А:—Куди ти йдеш?
М:—Секрет.
Мерилія встала і взявши рюкзак пішла.
А:—Шарлі ти знаєш куди вона могла піти?
Ш:—Я не вмію читати думки.
А:—Та куди ж вона пішла?!
Ф:—Аюс, заспокойся. Ми повинні довіряти їй. І...
Договорити їй не дав стук у двері.
Лі:—Мерилія?
...
Мерилія йшла тою самою дорогою, прекрашеною голубими стрічками.
Все так же було чутно співи птахів. Через деякий час вона була на місці.
Озеро ласкаво відблиснуло сонячними променями.
М:—Луна! Ти де?
Лу:—Я тут.
З води винирнула міфічна істота.
Лу:—Ти щось хотіла?
М:—Озеро Пам'яті... воно показує лише мої спогади?
Лу:—А? Ні, це так сказати джерело інформації. А що?
М:—Мені потрібна твоя допомога.
Озеро Пам'яті показує лише мої спогади?

*Невеличка пауза*
Привіт, я звертаюся до тебе, так саме до тебе.
Але якщо тобі не цікаво, просто не читай, я зрозумію.
Мені потрібна критика, або якщо ти не знаєш до чого придертись можеш задати питання по книзі. Знаю, це дивно звучить, але я не можу зрозуміти що не так з моїм витвором уяви. Довга історія... Але я буду вдячна, чесно.
Гаразд, не буду затримувати тебе. Бувай, ня :''3

...

Лу:—А? Що? Ні, ні, ні. Це так сказати джерело інформації з спогадів інших істот.
М:—Тобто, вона показує спогади інших людей?
Лу:—Іменно. Просто назви ім'я того чию пам'ять хочеш побачити.
Мерилія присіла біля води.
М:—Шарлі, мій хранитель сили.
У воді показався образ великої білої тигриці яка гралася з дитинчам.
—Доню... * не можливо розібрати що далі*... потім фрагмент гри з іншими тигренятами. Навколо яких сиділи дорослі звірі і про щось розмовляли. Почувся грізний рик. Це був вожак він підійшов до мами Шарлі і ніжно обійняв ту.
Ш:—Таточку!
—Іди до мене, моя маленька.
Щасливий сміх. Пропуск. Пустота. Напевно це забутий фрагмент. Через деякий час. Пожежа всі тигри біжать від чогось.
Ш:—Таточку, де матуся? - захлиняючись сльозима запитала Шарлі - вона в порядку?
—Мама скоро нас наздожене.
Вожак щось побачив в коренях дерев.
—Біжи сюди. Ховайся ось в цій норі. Сиди техесенько. Ми з мамою тебе дуже любимо.
Ш:—Таточку, ти куди? Не залишай мене тут саму...
Потім вожак звернувся до інших тигрів:
—Біжіть на північний захід і пройдіть через портал, там вони вас не знайдуть. А я їх відволічу.
Всі покірно погодились. Хтось почав плакати, але наказу не ослухався. Великий тигр не зрушив зі свого місця, його вигляд був не покірний, в очах читалось хвилювання за свою зграю... маленьку дочку... мертву кохану.
(Пишу це і плачу (Т-Т))
Вороги не змусили себе довго чекати. Показалося 5 юнаків. Років ~ 18, з різноманітною зброєю.
—Чорт...! інші тигри втекли!
—Хм... ви тільки подивіться невже це вожак зграї хранителів сили?)
—Не можу дочекатися щоб поглинути його силу.
Йому настільки хотілося це зробити, що він аж облизнувся.
—І мені.
—І для мене залиште!
—Досить! Ну що? Почнемо?
Шарлі від страху замружила очі. Чутно було лише гарчання тигра і злий сміх. Все скінчилось швидко. Визирнувши зі схованки довкола було пусто. Лише на землі лижало тіло батька. Оглянувши все довкола вона підбігла до нього.
Ш:—Таточку, що з тобою?!
—Зі мною все добре не турбуйся... кхе- кхе.. я... лише трохи відбочину і наздожену тебе...
Усміхнувшись він ніжно поцілував Шарлі в лоб.
—Іди...
Очі заплющилися і він поклав голову на землю. Шерсть почала змінювати колір з білого на чорний.
Ш:—Таточку!!! Не покидай мене!!!
Безсила, втомлена, поранена, голодна і самотня вона вирушила на пошуки дому. Нового дому.
Ш:—Хочу їсти... о ягоди.
Вона вже простягнула лапу щоб взяти їх та із-за куща вистрибнув гремлін.
Ш:—Ти ще хто такий? Іди геть, це мої ягоди! Я переша їх знайшла!
—Граааа, ррраааа!
Швидким рухом він вчепився їй в лапу. Це було неймовірно боляче. Десь за далеко почулося немов хтось біжить.
Ш—''Ще один... напевно мені кінець...''
Шшшууух. І поряд з'явилася дівчина. Одягнена в синій плащ і з великою косою в руках. Вона шводко взмахнула нею і знищила монстра.
Ш:—''Хто... вона така? Вона мене врятувала?''
Дівчина взя бідолашну тваринку на руки, лиця її не було видно. Тому що на голові був надітий копюшон.
Ш:—''Та хто вона взагалі така?!''
Невідома дістала з кишені бінт і почала перемотувати рану. Також дістала якийсь, дивної форми, предмет.
—Куцберг викликає Люсіль. Як мене чути?
Лю:—Тебе прекрасно чути. Що сталося?
—Я знайшла поранену істоту. Допоможи мені вийти звідси.
Лю:—Зараз, одну хвилинку.
З неба на них упав дивний промінь світла, який телепортував їх з темних земель, назад у Париж.
Лю:—Що з тим кого ти знайшла?
—Це створіння вкусив гремлін. Я повинна йому допомогти.
Лю:—За правилами, жодна істота не повинна покидати темні землі... але... це не схоже ні на одного монстра. Так що... можна зробити виняток.
—Дякую Люська)
Лю:—Не клич мене на роботі Люська!
—Гаразд, гаразд. Бувай я пішла.
Лю:—Будь обережна!
Ш:—''Вона не схожа на тих хто напав на нашу зграю. І та ''Люсіль'', правельно?''
Дівчина бідійшла до маленького двох поверхового будинку, навколо якого росло багато квітів. Вона дістала ключі і зайшла в дім.
Ш:—''Значить вона тут живе?''
З кухні вийшов біловолосий хлопець 18 років з кошачими вушками. Одягнений в сірого кольору гольф і чорні джинси.
—Мериліє, скільки раз тобі повторювати?! Як заходиш...
М:—Як заходиш до будинку знімай капюшон, я знаю. Але в мене тут поранений. Аюс допоможи.
А:—Добре, добре. Я за аптечкою.
Дівчина посадила тваринку на килим і почола знімати плащ. Знявши капюшон, взору Шарлі показалася гарна дівчина 17 років з карими очима і темно-русим волоссям.
М:—Не хвилюйся  - звернулась вона до постраждалої - ми тобі допоможемо.
Ш:—''Я довіряю вам)''