Невимовний біль

Anya Maika

А серце плаче, ниє Сніжинки боляче врізалися в лице На думці, зараз, лиш одне: ''Чому я заслужила це?'' Колись ми друзями були, Сміялись разом ми, раділи... Та лиш одного не знав ти, Що вже давно тебе я полюбила. Знала що це не взаємно... Тому далеко в серці заховала. І все терпіла, думала, ''переживу''... Все було добре... і далі ми дружили Не знаю як, але дізнався ти, І лише почула я ''пробач...'' Одна сльоза... тепер вже дві... І я біжу, не відчуваю і землі я під ногами. Уперше дізналась про цей біль, І на серці глибочезну рану... Та нічого... Давно була до цього я готова. Тому коли зустрілись знову ми... Сказала просто: ''та я пожартувала)'' І усмішка сховала сльози й біль, І заприсяглась відтоді я собі... Що більш любить не зможу.

2018-12-28 13:01:52

3

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11476

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

42

3

1256