Чому так боляче?
Чому так боляче? Чому так тяжко? Тліюча сигара, допита пляшка. Нелегко далі йти в життя, та на жаль, немає вороття. Що було між нами— пропало. А чи було між нами щось? Хіба що— свари. Чому так боляче? Не відаю. Можливо, бо живу я досі мрією. Про fairy tale, про Happy end... Та ми не в казці, навіщо сподіватись? Навіщо мріяти даремно й виписувати вірші натхненно... А може, почати все з початку? НІ... не варто. Смішно, тут і думати не треба. Не буде в казки Хеппі Енду. А буде пустка лиш і драма ця дешева. Тому так боляче. Тому так тяжко. Спалена сигара, розбита пляшка Carpe Diem. Memento Mori
2020-03-10 19:51:15
1
0
Схожі вірші
Всі
Не скажу "люблю"
Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.
74
13
5399
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11235