Одного дня ти встанеш посеред дороги і згадаєш своє минуле. Яке воно було? Що трапилось? Чим ти жив? Про що мріяв?

Так сталось і зі мною.

Я дивилась на інший берег Амстердаму. Для мене, минулої, ця подорож була чимось неймовірним і нездійсненним. Здавалось, що у своєму житті я жодного разу не поїду нікуди. Інші так, їм можна. Вони заробляють гроші. Вони бачать багато гарного і чудесного. Різні місця за кордоном. Мені ж вистачало, що я можу їздити по Україні та до родичів у Молдову (на той момент, це була одна з найдовших поїздок в моєму житті). Але просто взяти і поїхати у Європу, ні, дякую. Це занадто дорого. Це далеко і взагалі, я не маю часу.

Зараз, стоявший посеред сірою набережної, де повз пропливав паром з людьми, я посміхнулась. Насправді, мені було страшно. Так, саме страх їхати кудись далеко, бо це ж інша країна і все може бути незрозумілим.

І чесно кажучи, такого страху в моєму житті було дуже багато. Насправді, десь 85% мого життя складалось саме з нього. Можна сказати, мене турбувало усе і звісно це все, я мала контролювати, аби мені було спокійно жити, щоб не дай Боже, сталось щось із того до чого я не готувалась... Це буде кінцем світу.

Вітаю, якщо ви так само думаєте про світ і себе, то ви серед тривожної братви. Чесно кажучи, дуже складно жити з таким баченням світу. А коли тебе наздоганяє думка, що все йде крахом і, навіть, те, що ти прорахував наперед, не є те до чого ти готовий, світ наче розламується на частини. Все стає більш чорним і ти або знаходиш вихід, і міняєшся, або поглиблюєшся у те, що треба все ще більше прораховувати, ще більше думати про те, що може бути не так, що ти ще можеш зробити, якщо останеться щось. Останній варіант — це прірва, у яку ви будете поринати більше й більше. Це як чорна дира, з якою не має виходу. Ти не можеш виповзти з неї сам. Це в голові. Тобі завжди треба бачити, що буде попереду, бо якщо ти будеш не готовий, а щось трапиться, то не зможеш вирішити проблему.

Я знаю багато таких людей. Я була одна з них. І цікаво, скільки ще на світі є таких, як ми?

Канали що розливались в цьому місті, просто захоплювали і заставляли відчувати себе спокійно. Хоча будинки і стояли досить близко одне до одного, про натовп людей біля вокзалу, я взагалі б мовчала.

Я вийшла. Вирішила пройти через маленькі вулички, подивитись чим живуть люди в цьому місці. Як проводять час і що цікавого є в Амстердамі, окрім і так всім відомої інформації про купівлі марихуани.

Дійсно, саме в цьому місці, мабуть, як ніде до цього, тхнуло цією травою. Для мене, як людини, яка ніколи не палила, було трохи ліпше, ніж цигарки. Згодом, я звикла до цього запаху і, в принципі, не так звертала увагу на дивних, в моєму розумінні, людей.

Амстердам був дуже колоритним містом, зі своєю архітектурою. Заходячи у будь-який магазинчик, з сувенірами, ви побачити купу всіляких речей з канабісом, який вважається однією з візитних карток країни.

Дивлячись на все це, я не могла згадувати своє минуле життя. Все було таке дивне. Наче я вирвалася зі сну, який тривав так багато років.

Одного дня. Коли я йшла під дощем, у своєму новому місті проживання, я не могла й думати про те, що рада бути живою. Але наче, як лампочка в голові, в мене з'явилось таке неймовірне бажання йти підстрибуючи. Минулого року, коли я приїхала до Нідерландів, життя здавалось більше не мало ніякого сенсу. Все було похмурим, я нічого не відчувала, хоча й діяла дуже впевнено. Мене як підминили. В звичайному житті, я боялась подзвонити, аби домовитись про співбесіду, а тут організувала все, щоб виїхати з країни, в якій мені загрожували ракети та пулі. Я знайшла водія та швидко покинула свій дім. Я знала, що одного дня від нього точно нічого не залишиться.

Цього року, я слідкувала за новинами і кожного разу, коли ракета падала у моєму рідному місті, в районі де жила, я ставила червоні хрести. Їх було так багато. Все моє минуле житя руйнувалось на моїх очах. Всі мої дитячі спогади та підліткові, просто зтирались. Здавалось, я просто втрачаю один сенс свого життя, за одним. Моя школа, мій дитсадок, моє робоче місце, мій дім... Більше нічого не залишилось від того де я росла та жила. Пустеля. Ні, навіть, гірше. Це місце знищених життів та спогадів, які більше ні для кого не будуть такими ж радісними, якими вони були для тебе.

Справжні руїни мого життя. Я дивилась на світлини, і не могла ніяк повірити у те, що відбувається.

Було два виходи. Поринити у чорну прірву або почати будувати життя у новій країні.