Я жила і росла в бідній сім’ї. В сім’ї я була одна і мати часто казала мені, що я росту егоїсткою бо не маю брата чи сестри догляд за якими міг би викувати в мені характер альтруїста. Хоча бути одною дитиною в сім’ї було круто, все ж я хотіла молодшого братика: проте мати так його і не завела, але говорити що то було б корисно для мене-це вона могла. І так рік за роком: життя в докорах і сварках через різні дурниці, які вона вважала катастрофою. Можливо це і було проблемою в наших стосунках, що вона з усього слона з мухи робила. Проте, думаю, скоріше гординя її і моя безкомпромісність. Ми не могли дійти згоди через що наші сварки були ще більш затяжними. І якщо я хотіла зберегти наші відносини, то вона руйнувала всякий шанс на мир.

А ще в мене був папаша алкоголік, як буває часто в яких сім’ях. Залякуванням мене аби я робила те що велів, він навпаки взращував в мені злобу яка потім вилилася в погану поведінку. Я знаю яка я була до того і після його «старань» - стала зовсім іншою людиною. І я думала який цей світ несправедливий, що мені без вини доводиться розплачуватися. Скажете в багатьох такі батьки а то й гірші, але не в усіх діти виростають такими сволотами якою виросла я. Сволота, звісно велике перебільшення. Не думаю, що саме цей термін мені підходить. Просто я вміла заперечити а не йти за суспільною думкою й стереотипами. Інші ж послушними овечками були і тому з ними не було ніяких проблем. І спробуйте вирости нормальним без психічних відхилень в хуйових умовах і при неправильному вихованні. Це неможливо! Не просто складно, а не можливо. Навіщо ми народжуємося в цей світ і маємо таких батьків? Може нам варто було б взагалі не народжуватися? А то потім купа претензій до нас, наче лише ми винні у тому якими злочинцями стали. Як людина може розвиватися, коли все навколо неї деградує? Наші батьки не хочуть визнавати своєї провини, вони вважають що все роблять правильно. Тоді чому виходить такий паршивий результат? Не лише нам потрібно вкладати зусилля аби стати кращими, але й нашим батькам які повинні робити це до нашого повноліття. А вони скоріше роблять все навпаки і ми залишаємося сам на сам із цією проблемою. З купами проблем, вирішення яких ми не знаємо де знайти. Ми ще діти, несформовані по суті ні фізично ні психологічно, а на нас вже звалюють відповідальність бути як Альберт Ейнштейн. Скільки проблем можна було б уникнути, якби наші батьки були морально зрілими людьми до того як заводити нас.