Пройшло кілька років. Я жила закордоном в теплій країні. Перебувала там абсолютно самісінька. Вирішила там почати нове життя, бо там де тебе ніхто не знає-зробити це легко. Дізналася що безплідна і це змісило мене багато над чим задуматися. Прийняла рішення змінити себе і своє життя. Або вірніше зміна бачення на речі і вчинки людей мали змінити моє життя. Важко все починати спочатку і вдалечині від дому, але без труда не виловиш і рибки.

Кохання всього мого життя жив зі своїм сином від першого шлюбу, який доречі був ще до мене. Це я дізналася від його найкращого друга з яким нещодавно перетнулася. І ще дізналася про долю молодшої сестри мого обранця яка була моєю найкращою подругою (майже як сестра). Вона була щаслива в шлюбі з двома дітками.

Усі влаштували своє життя, одна я не знала що робити зі своїм. Я би дуже хотіла повернути час назад і багато чого змінити: і мої дикі хуліганства і зради коханій людині і безкомпромісне відношення з матір’ю. наші вчинки в минулому дуже впливають на наше майбутнє. Багато вчинків лежать тяжким багажем в мене на серці. Їх непоправимість мене вбиває. Адже я розумію, як би я не старалася все виправити і налагодити - все як раніше не буде ніколи.

Ми боремося зі світом чи з собою? Бо, якщо роблячи ганебні вчинки ми намагаємося комусь щось довести чи звернути увагу на себе, то це дуже погана ідея. В кінцевому результаті ми шкодимо лише собі. Тож мабуть ми боремося з собою: зі своїм внутрішнім «я» і невідповідністю правилам й законам суспільства. Ми боремося проти себе, адже заперечуючи себе чи частинку себе ми не станемо краще і не зможемо робити те що від нас вимагають: навпаки ми заганяємо себе в глухий кут з якого не знайдемо вихід а попросити допомоги - гордість не дає. Так ми і стаємо ізгоями нації, а не її улюбленцями.

Всі ми хотіли б хорошого життя, але для того потрібно старатися і іноді нам необхідна для цього допомога. Можливо в мене все вийшло так жахливо, бо я не виразила правильно свої почуття і не знайшла того хто б мені допоміг. Я не заперечую своєї провини, проте звинувачую в своїх бідах батьків бо частково все ж вони несуть відповідальність за те якою мене виховали і що привнесли в моє життя. Стати індивідуальністю, якою будуть пишатися і принести щось прекрасне в цей світ а не руйнації-от те, до чого повинен стремитися кожен.

З наслідками я живу щодня і спогади нікуди не поділися, але я намагаюся щохвилини зробити все інакше і просто живу дальше, чекаю новий сенс життя і натхнення на його реалізацію.