Мене звати Ірис. І я кіт, із світло рудою шерстю. Я жив серед людей, але не відчував щастя. Мені це набридло, і я втік із дому. Щоб пізнати себе.
Коли я йшов, я побачив автобус в місто. Непомітно заскочив до автобуса і сховався щоб мене не побачили. Їдучи я бачив невдоволених людей, і був засумнівався чи правильно я зробив що втік з дому, але тут я почув голос маленької дівчинки 6-ти років.
- Мамо, ми скоро приїдемо? Місто таке чудове, не дочекаюся коли приїду туди.
-Ні доню, ми ще не приїхали.-відповіла мати.
І тут я зрозумів, що кожен своїми очами бачить місто ну подивимося. Хм... Хто буде моїм провідником? Я так задумався, що не помітив як почали виходити люди. І я теж вискочив, і відкрив рота від ТАКИХ будинків. Я злякався, і не знав що робити...