- А мене Ірис. - відповів я, і теж простягнув їй лапу. Ми довго розмовляли, і йшли по вуличці. Кітті мені розповіла що жила тут у місті. Але відколи у господарів з'явилась дитина, вони перестали годувати її, і взагалі забули про її існування. І вона втекла. Я розповів їй свою історію, на диво, Кітті не здивувалася. Тут ми прийшли до темного провулка. Вона наїжачилася, я теж. Ми побачили як із темряви виходить обдряпаний єнот. І Кітті тікає. Прекрасно! Я згортаюся в клубок і чекаю вірної смерті. Але не задовго я чую її крик .
-Не чіпай мого друга, інакше пошкодуєш!
І я бачу як вона б'ється з єнотом. Я не довго думаючи хапаю її за лапу, і ми тікаємо геть.
-Гей! Я ще не добила його.-обурилася Кітті.
- Ти мені живою потрібна, подруго- усміхаюсь я до неї. Вона посміхається мені у відповідь. Ми ще багато пригод пережили разом, але це дуже довго перелічувати.
-Що пишеш?- питає Кітті.
-Нічого!- поспішно відповідаю я.
-Ходімо, я мушу тобі щось показати.-бере вона мене за лапу.
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку