Було це ввечері п'ятниці, ми з сестрою будували плани на вихідні, обговорювали те, як нас дістала робота, і думали, що нічого не зможе зруйнувати цю чудову мить відпочинку. Але в один жахливий момент телефон Ешлі задзвонив і на екрані висвітилося «Сільвіо».

-А я вже було подумала, що нам вдасться відпочити від роботи. -промовила сестра перш ніж узяти слухавку.

-Зараз запитаю найнаївніше запитання у світі: А якщо він просто так подзвонив? - на видиху запитала я.

-Я не думаю. Алло... Ну я так і зрозуміла... Куди їхати?.. Ого... Добре, скоро будемо.

-Де цього разу сталося вбивство.

-Ти не повіриш, у театрі Костанці.

-І кого вбили?

-Балерину.

-Зрозуміло, давай збиратися.

Через приблизно хвилин 15 ми вийшли з дому. Ми з сестрою сіли в машину, і я завела автомобіль.

-Адресу пам'ятаєш? - запитала мене Ешлі, пристібаючи ремінь безпеки.

-Звісно.

Через 10 хвилин їзди ми під'їхали до театру, я припаркувала машину, і ми з сестрою зайшли в будівлю. Там на нас уже чекав Данте.

-Добрий вечір, якщо можна так сказати. -привіталася я з Данте і те саме зробила й Ешлі.

-Добрий. Ходімо на місце вбивства.

Як виявилося, місцем вбивства була гримерка балерини. Зайшовши в гримерку, ми побачили тіло дівчини, яке лежало на підлозі, на її одязі й на підлозі виднілися плями блювоти.

-І так, особу встановили, це Ізабелла Каваллі, їй 25 років, відома балерина. -говорив Сільвіо.

-Є якісь свідки?

-Свідків немає, ніхто нічого не знає, ніхто нічого не чув.

-Це дуже погано. А що було до того, як її вбили?

-У неї був виступ, закінчився о 19:30. Потім вона пішла до себе в гримерку і о 20:35 її знайшли.

-А хто знайшов?

-Її подруга.

-Треба буде розпитати цю подругу.

Поки Ешлі, Сільвіо і Данте обговорювали супутні фактори злочину, я взялася за огляд тіла.

-Еліс йди сюди, допоможеш мені. -сказала я, присівши навпочіпки поруч із тілом.

-І подай рукавички, будь ласка.

На тілі жодних ран я не виявила, за всіма ознаками смерть настала внаслідок токсичної асфіксії.

-Роуз що в нас по трупу?

-Ну що я можу сказати, судячи з усього причина смерті токсична асфіксія, її отруїли. Мертва вона десь близько півгодини, і в мене навіть уже є припущення, якою саме отрутою її отруїли.

-Ого і якою ж?

-Аконітином.

-А як ти визначила?

-За плямами блювоти і слідами поту, за розширеними зіницями і за тим, що вона померла за хвилин 20. Але знову ж таки це всього лише припущення. Проведу розтин, експертизи і тоді вже точно зможу сказати якою отрутою її отруїли.

-Гаразд. Слухай Сільвіо, а це що камера? -запитала інспекторка, показавши пальцем на камеру в кутку.

-О, а за шафою її не було видно.

-Пощастило, що я сьогодні в босоніжках на високій платформі.

-Дуже пощастило.

-Так треба піти запросити запис з камери спостереження і ще покликати подругу нашої вбитої.

-Я піду запрошу запис з камери. -сказав Данте, йдучи до дверей.

-А я піду за подругою. -промовила Еліс.

-А я, напевно, піду покурю. -сказала вже я.

-Ти почала курити? Щось сталося?

-Та так, нервів не вистачає.

Знявши медичні рукавички і викинувши їх в урну, я вийшла з гримерки. «Тут так душно.» подумала я, закривши за собою двері. Я попрямувала до виходу з театру, вийшовши з будівлі, я вдихнула на повні груди свіже римське повітря. Я вже збиралася закурити, як тут...

-Добрий вечір Розі.

-Ну якого біса? -прошепотіла я, повертаючись обличчям до мого найстрашнішого кошмару.

-Не рада мене бачити?

-Як і завжди, власне.

-Досить глузувати.

-Досить мене переслідувати.

-А що ти раптом полюбила оперу? -сказав він, проігнорувавши мої слова.

-Тільки не треба вдавати, що ти не знаєш про вбивство.

-Я звісно дещо знаю, але, вибач, сказати не можу. Хіба що ти зробиш мені одну послугу...

-Так, жодних послуг, не потрібна мені твоя інформація.

-А може, ти все-таки погодишся на одну мою пропозицію, і тоді я розповім тобі все що завгодно. -посміхаючись, сказав він і наблизився до мене.

-Скільки разів я маю сказати «ні», щоб до тебе нарешті дійшло.

-Я чекатиму скільки завгодно хоч цілу вічність, але я обов'язково дочекаюся моменту, коли ти скажеш: «Так».

-А ось і не дочекаєшся. -промовила я і попрямувала до входу в театр.

-До побачення, Розі, і повір, я дочекаюся.

-Йди ти до біса. -це було останнє, що я сказала, перш ніж зайти назад до театру.

Дорогою до гримерки я зіткнулася з Ешлі, яка, як виявилося, прямувала переглядати відео з камери спостереження. Я пішла з нею. Минуло приблизно 2 хвилини, і ми дійшли до кімнати охорони.

-Ну що відео є? -запитала сестра в Данте, який стояв у дверному пройомі.

-Та є, ходімо.

Ми підійшли до монітора і на екрані з'явилося відео. Балерина заходить у гримерку о 19:39, о 19:55 її знудило і спостерігався параліч скелетних м'язів. Потім вона почала задихатися, і рівно о 20:00 балерина померла.

-Який жах.

-Тепер я ще більше впевнена, що її отруїли аконітином.

-Колеги. - сказала Еліс, яка раптово з'явилася, поруч із нею стояла дівчина.

-Я так розумію ви подруга Ізабелли.

-Так.

-Назвіть, будь ласка, своє ім'я і скажіть, ким ви тут працюєте. -попросила Ешлі, дістаючи з кишені невеликий блокнотик і ручку.

-Агнеса Леоне, я візажист.

-Що скажете про вашу подругу?

-Вона була профі, найкраща балерина яку я знала.

-У неї були вороги, конфлікти з кимось?

-Вона була дуже доброзичливою, ніколи ні з ким не сварилася. Не було в неї ворогів.

Ми ще трохи поговорили з подругою вбитої балерини і пішли назад у гримерку. Там ми ще близько години проводили обшук, але нічого не знайшли. Після цього ми поїхали в поліцейський відділок.