Було це ввечері п'ятниці, ми з сестрою будували плани на вихідні, обговорювали те, як нас дістала робота, і думали, що нічого не зможе зруйнувати цю чудову мить відпочинку. Але в один жахливий момент телефон Ешлі задзвонив і на екрані висвітилося «Сільвіо».
-А я вже було подумала, що нам вдасться відпочити від роботи. -промовила сестра перш ніж узяти слухавку.
-Зараз запитаю найнаївніше запитання у світі: А якщо він просто так подзвонив? - на видиху запитала я.
-Я не думаю. Алло... Ну я так і зрозуміла... Куди їхати?.. Ого... Добре, скоро будемо.
-Де цього разу сталося вбивство.
-Ти не повіриш, у театрі Костанці.
-І кого вбили?
-Балерину.
-Зрозуміло, давай збиратися.
Через приблизно хвилин 15 ми вийшли з дому. Ми з сестрою сіли в машину, і я завела автомобіль.
-Адресу пам'ятаєш? - запитала мене Ешлі, пристібаючи ремінь безпеки.
-Звісно.
Через 10 хвилин їзди ми під'їхали до театру, я припаркувала машину, і ми з сестрою зайшли в будівлю. Там на нас уже чекав Данте.
-Добрий вечір, якщо можна так сказати. -привіталася я з Данте і те саме зробила й Ешлі.
-Добрий. Ходімо на місце вбивства.
Як виявилося, місцем вбивства була гримерка балерини. Зайшовши в гримерку, ми побачили тіло дівчини, яке лежало на підлозі, на її одязі й на підлозі виднілися плями блювоти.
-І так, особу встановили, це Ізабелла Каваллі, їй 25 років, відома балерина. -говорив Сільвіо.
-Є якісь свідки?
-Свідків немає, ніхто нічого не знає, ніхто нічого не чув.
-Це дуже погано. А що було до того, як її вбили?
-У неї був виступ, закінчився о 19:30. Потім вона пішла до себе в гримерку і о 20:35 її знайшли.
-А хто знайшов?
-Її подруга.
-Треба буде розпитати цю подругу.
Поки Ешлі, Сільвіо і Данте обговорювали супутні фактори злочину, я взялася за огляд тіла.
-Еліс йди сюди, допоможеш мені. -сказала я, присівши навпочіпки поруч із тілом.
-І подай рукавички, будь ласка.
На тілі жодних ран я не виявила, за всіма ознаками смерть настала внаслідок токсичної асфіксії.
-Роуз що в нас по трупу?
-Ну що я можу сказати, судячи з усього причина смерті токсична асфіксія, її отруїли. Мертва вона десь близько півгодини, і в мене навіть уже є припущення, якою саме отрутою її отруїли.
-Ого і якою ж?
-Аконітином.
-А як ти визначила?
-За плямами блювоти і слідами поту, за розширеними зіницями і за тим, що вона померла за хвилин 20. Але знову ж таки це всього лише припущення. Проведу розтин, експертизи і тоді вже точно зможу сказати якою отрутою її отруїли.
-Гаразд. Слухай Сільвіо, а це що камера? -запитала інспекторка, показавши пальцем на камеру в кутку.
-О, а за шафою її не було видно.
-Пощастило, що я сьогодні в босоніжках на високій платформі.
-Дуже пощастило.
-Так треба піти запросити запис з камери спостереження і ще покликати подругу нашої вбитої.
-Я піду запрошу запис з камери. -сказав Данте, йдучи до дверей.
-А я піду за подругою. -промовила Еліс.
-А я, напевно, піду покурю. -сказала вже я.
-Ти почала курити? Щось сталося?
-Та так, нервів не вистачає.
Знявши медичні рукавички і викинувши їх в урну, я вийшла з гримерки. «Тут так душно.» подумала я, закривши за собою двері. Я попрямувала до виходу з театру, вийшовши з будівлі, я вдихнула на повні груди свіже римське повітря. Я вже збиралася закурити, як тут...
-Добрий вечір Розі.
-Ну якого біса? -прошепотіла я, повертаючись обличчям до мого найстрашнішого кошмару.
-Не рада мене бачити?
-Як і завжди, власне.
-Досить глузувати.
-Досить мене переслідувати.
-А що ти раптом полюбила оперу? -сказав він, проігнорувавши мої слова.
-Тільки не треба вдавати, що ти не знаєш про вбивство.
-Я звісно дещо знаю, але, вибач, сказати не можу. Хіба що ти зробиш мені одну послугу...
-Так, жодних послуг, не потрібна мені твоя інформація.
-А може, ти все-таки погодишся на одну мою пропозицію, і тоді я розповім тобі все що завгодно. -посміхаючись, сказав він і наблизився до мене.
-Скільки разів я маю сказати «ні», щоб до тебе нарешті дійшло.
-Я чекатиму скільки завгодно хоч цілу вічність, але я обов'язково дочекаюся моменту, коли ти скажеш: «Так».
-А ось і не дочекаєшся. -промовила я і попрямувала до входу в театр.
-До побачення, Розі, і повір, я дочекаюся.
-Йди ти до біса. -це було останнє, що я сказала, перш ніж зайти назад до театру.
Дорогою до гримерки я зіткнулася з Ешлі, яка, як виявилося, прямувала переглядати відео з камери спостереження. Я пішла з нею. Минуло приблизно 2 хвилини, і ми дійшли до кімнати охорони.
-Ну що відео є? -запитала сестра в Данте, який стояв у дверному пройомі.
-Та є, ходімо.
Ми підійшли до монітора і на екрані з'явилося відео. Балерина заходить у гримерку о 19:39, о 19:55 її знудило і спостерігався параліч скелетних м'язів. Потім вона почала задихатися, і рівно о 20:00 балерина померла.
-Який жах.
-Тепер я ще більше впевнена, що її отруїли аконітином.
-Колеги. - сказала Еліс, яка раптово з'явилася, поруч із нею стояла дівчина.
-Я так розумію ви подруга Ізабелли.
-Так.
-Назвіть, будь ласка, своє ім'я і скажіть, ким ви тут працюєте. -попросила Ешлі, дістаючи з кишені невеликий блокнотик і ручку.
-Агнеса Леоне, я візажист.
-Що скажете про вашу подругу?
-Вона була профі, найкраща балерина яку я знала.
-У неї були вороги, конфлікти з кимось?
-Вона була дуже доброзичливою, ніколи ні з ким не сварилася. Не було в неї ворогів.
Ми ще трохи поговорили з подругою вбитої балерини і пішли назад у гримерку. Там ми ще близько години проводили обшук, але нічого не знайшли. Після цього ми поїхали в поліцейський відділок.