-Так, Еліс, ти йди в лабораторію, проведи експертизи. Ось зразки, тільки я тебе благаю давай без форс-мажорів. -говорила я своїй підлеглій, передаючи їй медичний кейс.

-Обіцяю проблем не буде. - взявши кейс Еліс зайшла в лабораторію.

-Будемо сподіватися, що вона не підірве тобі лабораторію. -як тільки-но двері в лабораторію зачинилися сказала Ешлі повернувши до мене голову.

-Та ну, ти перегинаєш палицю, максимум спалить.

-Або так.

-Гаразд, я піду проведу розтин, дізнаюся, чи правдива моя теорія про те, що балерину отруїли аконітином. 

-Удачі, я якщо що в кабінеті інспекторів.

Закінчивши розмову з Ешлі, я попрямувала в секційну проводити розтин. І нічого не віщувало біди, але...

-Як справи мила? - йдучи коридором почула я.

І перша думка, що спала мені на думку, була «Якого біса він тут забув?». Я обернулася і побачила його, підпираючого стіну і розмовляючого з якимось поліцейським. Черговий щур, який буде зливати йому інформацію. Зустрівшись зі мною поглядом, він усміхнувся і підморгнув мені. Тоді мою голову відвідала друга думка і була вона така: «Чому я не ношу з собою пістолет?». І був у мене якийсь порив підійти до нього і врізати по цій гидкій мор... гидкому обличчю. Але я лише обернулася і пішла в секційну. Цікаво що він узагалі тут забув? Якщо він вирішив добровільно здатися поліції, то мені час викликати санітарів. Бо я остаточно з'їхала з глузду, якщо думаю, що ця... людина здасться поліції. У роздумах я дійшла до секційної і, зайшовши в кімнату, доволі голосно зітхнула.

-А могла б зараз лежати вдома на дивані й займатися нічим.

Як слід попричитавши, я одягла на себе медичні халат, шапочку і рукавички. І з думками про кращі часи почала оглядати тіло, уже ретельніше, ніж на місці вбивства. Зовнішній огляд нічого нового не показав, час починати розтин. Я взяла в руки скальпель і зробила перший розріз.

*******************

Розтин тривав десь близько години, і я за цей час встигла добряче втомитися. Але головне, що я тепер напевно знала, що моя теорія про отруєння аконітином була правильною. На розтині я виявила дистрофічні зміни міокарда, печінки і нирок, а також гастроентерит. Усе це вказує на те, що балерину Ізабеллу Каваллі отруїли аконітином. Залишилося зрозуміти, у що саме додали отруту, ми взяли з місця вбивства зразки того, що балерина їла і пила. Еліс, напевно, вже провела експертизу, і коли я прийду в лабораторію, вона повідає мені, куди ж саме додали отруту. Знявши з себе халат, шапочку і рукавички, я заповнила деякі документи і вийшла із секційної, не встигла я зробити й кроку, як до мене підбігла Джанін.

-Там таке... таке!

-Ну, по-перше, «там» це де? А по-друге, що за «таке»?

Джанін говорила якісь слова, намагаючись відповісти на мої запитання, але через те, що вона вельми рвучко дихала, нічого зрозуміти мені не вдалося.

-Що якась чергова плітка?

Джанін лише помахала головою, паралельно намагаючись перевести подих.

-Вбивця прийшов із щиросердним зізнанням. -привівши дихання до норми, сказала дівчина.

-Який убивця? У якій справі?

-Вбивця балерини. -відповіла моя колега, показавши пальцем на двері в секційну.

-Ха, на моїй пам'яті - це найшвидше розслідування вбивства. 

-М-да нам так нечувано пощастило.

-Хоча, якщо чесно, мене мучать смутні сумніви.

-Думаєш, він не вбивця?

-Хто ж це знає, зараз допитаємо і все зрозуміємо. Він же в допитній зараз?

-Так, ходімо скоріше там уже майже всі зібралися.

Дискутуючи на тему цього вбивці, що раптово з'явився, ми з Джанін дійшли до допитувальної. Зайшовши в кімнату, я побачила хлопця шатена, років 25 десь і своїх колег. Під «майже всі» Джанін мала на увазі Ешлі, Данте, Сільвіо і на мій (і не тільки мій) превеликий жаль Олівію.

-О ну нарешті з'явилася.

Здається, я вже можу поставити собі діагноз, непереносимість Олівії... а ну і ще одного мерзотника.

-Я взагалі-то розтин робила.

-Ой та знаю я як ти....

-Олівія у нас тут допит якщо ти не помітила.

-А ви Еліс покликали? Вона повинна повідомити мені дуже важливу інформацію. -запитала я колег ставши біля стіни і схрестивши руки.

-Так вона зараз прийде. -відповів на моє запитання Данте і підійшов до мене.

-І так, вас звати Валеріо Канаверо, вам 26 років, і ви стверджуєте, що ви вбили вашу подругу Ізабеллу Каваллі.

-Все так. -відгукнувся хлопець.

-Як ви вбили Ізабеллу Каваллі.

-Я отруїв її.

-Якою отрутою і у що ви її додали? - запитала я.

-Не знаю, що це була за отрута. -промовив хлопець

-Як це ви не знаєте?

-Той, хто мені її продав, не сказав назву.

-Цікаво, а раптом той, хто вам її продав, обдурив вас?

-Не думаю, що це так.

-Гаразд, так, а у що ви його додали?

-Ну що ти причепилася? Він же вже зізнався, що це він вбивця. -встряла в розмову Олівія.

-Олівія, тобі знайома така штука, як презумпція невинуватості?

-Вічно ти скрізь шукаєш підступ. - на видиху сказала Олівія, махнувши рукою.

Тільки-но Олівія договорила, в допросну кімнату увійшла Еліс. І підійшовши до мене прошепотіла дещо мені на вухо. Дещо дуже важливе.

-Так куди ви додали отруту? -продовжила я.

-У каву, яку пила Ізабелла, ми з нею зустрілися в коридорі, і я пригостив її кавою.

-Ясно, і так я можу сказати точно, що ця людина не вбивала балерину Ізабеллу Каваллі.

-Що?

-Що?!

Одночасно вигукнули сеньйор Канаверо й Олівія.

-Те, ні в каві, ні в їжі отрути не було виявлено. Вас, шановний, обдурили і продали вам що завгодно, але не отруту.

-Ну ні. -закривши обличчя руками вимовила Олівія.

-Ну так.

Закінчивши допит, ми з колегами вийшли з кімнати.

-Так уже й доказів немає, нічого немає, і як нам тепер убивцю шукати?

-Як не будь знайдемо. Роуз що там з розтином?

-На розтині я виявила дистрофічні зміни міокарда, печінки і нирок, а також гастроентерит. Плюс ще нудота, посилене потовиділення, параліч скелетних м'язів. Загалом усе вказує на отруєння аконітином. 

-А що взагалі за аконітин? 

-Це органічна сполука, надзвичайно токсичний алкалоїд рослин роду Аконіт, нейротоксин. Рослинна отрута небілкової природи, що міститься в різних видах аконіту, у всіх його частинах, особливо в листках і коренях.

-Ти сказала про аконіт і мені чогось пригадався один серіал де перевертнів аконітом труїли. - поділився своїми думками Сільвіо.

-Хочеш сказати, що вдень балерина давала виступи, а ночами на повний місяць вила? - крізь сміх запитала Ешлі.

-Навіть якщо й вила, що її тепер перевертнем називати.

Для довідки, ми всі не спали добу, тож навіть така маячня сивої кобили нам здавалася смішною. 

-Ви тільки про це при газетярах не жартуйте, а то до нас у відділення завітає якийсь мисливець на нечисть.

Ми ще приблизно півгодини говорили про вбивство балерини іноді жартуючи несмішні жарти про перевертнів. А потім колективно прийняли рішення роз'їхатися по домівках. Адже ніяких термінових справ у відділку не залишилося. Поки моя сестра здавала деякі документи в архів, я вийшла на вулицю, щоб почекати на неї там, ну і покурити, адже раніше ввечері мені не вдалося це зробити. 

-Ей Роуз! -крикнув хтось і я повернулася.

Як виявилося, це був Данте, більше того, це був Данте з букетом у руках, здається, це були лілії.

-Що трапилося?

-Це сьогодні залишили на вахті, просили тобі передати. -сказав Данте і віддав мені квіти.

-Дякую, що передав.

-Нема за що. - кинув інспектор, перш ніж піти.

У букеті була записка «З вдячністю від сеньйори Раймондо». Ах так, тепер зрозуміло до чого цей букет. Річ у тім, що цю сеньйору Раймондо неправдиво звинуватили у вбивстві своєї власної сестри начебто через спадщину. А я знайшла докази її невинуватості. У неї свій магазин квітів і в такий спосіб вона вирішила мені віддячити. А букет гарний, по-справжньому прекрасний. Намилувавшись квітами, я все-таки вирішила покурити. І тільки я збиралася закурити...

-І знову добрий вечір Розі. - почула я з-за спини.

-Ні... ну ні.

-Так і ще раз так.

-Так це не по-справжньому, ти галюцинація, я не вірю, тебе немає. - заплющивши очі, почала я говорити ніби читаючи мантру, а раптом допоможе.

-Чому ж галюцинація, я цілком справжній. - сказав він і обійняв мене за плече.

 Я струсила його руку зі свого плеча і розплющила очі.

-Що знову?

-У якому сенсі?

-Що тобі знову потрібно?

-А ну загалом те що й завжди. - і знову ця гидка посмішка.

-Та йди ти до біса!

-З якого приводу квіточки, моя люба?

-Що ти сьогодні робив у поліції?

-А я перший запитав.

-А яка тобі різниця, з якого приводу мені подарували квіти?

-А мені дуже велика різниця, мені й тому хлопцеві, що тобі їх подарував, Данте здається.  -говорив він, підходячи до мене ближче й ближче.

-Це не він їх мені подарував.

-Мила подивися на мене.

-І?

-Схоже на те, що я осліп?

-Ні схоже на те, що ти ідіот.

-Я особисто бачив, як 5 хвилин тому до тебе підійшов Данте і подарував букет.

-Це означає, що із зором у тебе ще все гаразд, але зі слухом усе просто жахливо. Що старий уже, оглух? Я тобі кажу, що не Данте мені квіти подарував. Він їх просто передав.

-Гаразд, а хто тоді?

-Довго розповідати.

-Я нікуди не поспішаю.

-Зате я поспішаю.

-Куди?

-На побачення.

-Куди?!

-Та жартую я, додому поспішаю.

-А може, не додому, може, й квіти подарував усе-таки Данте.

-Та що ти причепився, і взагалі, чого це я перед тобою виправдовуюся? Поспішатиму туди куди захочу і до кого захочу. І ще щось давно я тебе до біса не посилала. Іди до біса!

-Розі, ти ж розумієш, що...

-Ні не розумію, я не розумію. -перебила я його.

Закінчивши речення, я спочатку відійшла від нього, а за тим побігла до машини. Він попрямував за мною.