№11  Розмова

Він тихо вислухав її,

і поглянув в такі знайомі очі.

Не знав що зараз робити,

що їй у відповідь  говорити.


"Немовчи, будь ласка, Іване.

Кричи, свари, злись на мене.

Я виправдовуюсь перед тобою,

що і ще сказати не знаю."


"А що я буду казати?

Чи мені зараз розповідати,

 як вчора довго стояв

і тебе марно там чекав?


Вчора все було готово,

щоб вечір провести незвично.

А ти мені нічого не сказала,

одногрупників своїх розважала."


"Нікого я не розважала,

а за квартиру переживала.

Вони так весело гуляли,

що сусідів майже заляли.


І поліція приїжала

одногрупників затримала.

Хазяйка почала дзвонити,

буде всіх нас виселяти."


Щось Івана трепенуло,

ніби у наш світ повершуло.

Та злість його не пройшла,

в нього досі затуманена голова.


"Один дзвінок мені,

і все було б в ажурі.

Я з одногрупниками

все чітко обговорив би.


Та що зараз говорити,

коли нічого вже не воротити.

Тільки потрібно думати,

як далі з цим бути."


Що ти хочеш цим сказати?

Чи ти хочеш спілкування зупиняти?

Мені потрібна твоя підтримка,

навіть більше ніж інша квартирка.


Ти ж завжди мене розумів,

і ніразу в біді не покинув."

І тут її гнівно обірвав,

розлючений до межі Іван.


"Я завжди допомагав,

і постійно підтримував.

А єдиний раз один,

коли хотів, щоб ти і я...


Та ти це просто проміняла,

і одногрупників обрала.

Тоді іди собі до них,

 і шукай допомоги їх."


Наталя такого не чекала,

що зробити вона не знала.

І від його таких от слів

зникла не зачинивши двері.


№12 Рішення

 Він стояв незворушно,

і дивиться не бачачи нічого.

Його дзеркала душі,

були немов у темряві.


Він обдумував слова,

які сказали він і вона.

Що він має зараз зробити?

Чи потрібно її простити?


Серце боліло нестерпно,

і за нею тіло штовхало.

Та розумна його голова,

це швидко зупинила.


Ось пройшла вже година одна,

і почалася думка інша.

Так довго він стояв,

і лік часу втрачав.


З роздумів вивів сусід

сказа, що двері закривати слід.

Іван нічого не відказав,

коли двері швидко закривав.


Сигаркти до себе тягнули,

вони відповіді легкої хотіли.

Та не зміг він взяти у руки,

жодної з пачки штуки.


Відповідь, і не одна,

В голові крутилася.

Та як відкинути усіх

йому наразі непотрібних.


Сиді він так до ночі,

і закриваалися вже очі,

коли всі відповіді перебрав,

і рішення своє прийняв.


№ 13 Страшно

Вона не вірила словам,

які він їй сказав.

Невже її найкращий друг

не кине їй рятувальний круг.


І ось проблеми постали,

її на шматки розривали.

Так пройшли вихідні,

і не дізналася вона відповіді


Знову будні пішли,

і одногрупники обступили.

Все питалися:"Як справи?

Може хочеш зараз кави?"


та вони не допомагли,

тільки страху навели,

коли хором розказали,

як переслідувача бачили.


"Він такий весь страшний, 

і дуже сильно загадковий.

за тобою скрізь іде,

ні на крок не відстає.


Можливо це маньяк,

такий слизький черв'як.

І на лице не приємний,

завжди такий потаємний."


"Ви бачили його лице?

А показати зможете?

треба його відшукати.

і поліції здати".


Так одногрупники говорили,

про неї взагалі забули.

А наша злякана Наталі,

забилася в самому куті.


Хотілось думати, що Іван

не витримав переживань,

і зараз ходить тінню

не має кінця бродінню.


Та від тоді вона почала,

усього на світі боятися.

то вночі щось упаде,

коли сама то голос чує.


№ 14 Дивно

Страх підсилює себе

проблеми нові підкидає.

З квартири треба з'їхати,

але куди їй поїхати.


Вона речі зібрала,

всек обережно поскладала.

Раптом повідомлення прийшло

радісну новину принесло.


Власник квартири її знайшов,

і надію її знову віднайшов.

На навчанні далі

немає кінця запарі.


Тиждень новий пройшов

дивні справи показав.

Всі навчальні запари,

самі собою позникали.


Це все відволікло,

і відчуття притупило.

А таємний маньяк,

не вгамується ніяк.


Та понеділок настав,

і він кудись пропав.

На душі так легко,

і навкруги тільки добро.


№ 15 Помічник

Так добре все складалось,

і життя чудово перепліталось.

Легко було вперед іти,

і не осталось поганої думки.


Тільки сесія пройшла,

як дещо почула вона.

Виходила із корпусу

і чула, що у всіх на слуху.


"Ви знаєте того хлопця?

Він був тут учора,

із деканом говорив

довго щось йому доводив.


Ото добре нашій Наталі

за неї вирішили усі справи.

Вона за науку не переживала,

напевно хлобця собі вибирала.


А вибирати справді було з кого,

 і з бідного і з багатого.

Вони ходять довкола,

і в них одна єдина мова" 

 

І справді нашій Наталі,

Дуже часто допомагали.

Хоч і не просила вона

жодного цього хлопця.


Але хто справжній помічник,

який допоміг і зразу зник.

Вона його не знала,

і ніколи не бачила.