Пролог
Глава 1
Глава 2
Глава 3
Глава 4
Глава 5
Глава 6
Глава 1

Все до чого чіпляється погляд – це спортивні білі кросівки. Дівчина йде потрісканою дорогою, яка має безліч вибоїн і дивиться собі під ноги. До міста залишилося хвилин п’ять крокувати, пів шляху і вона вже йде назад, до друзів на пікнік. Але поки що потрібно дійти до міста, там і найближча крамниця поруч.

Це були останні теплі дні осені, тільки-но після Геловіну, тепле сонце без хмар цілий день освітлювало різнобарвне листя, що ще трималося на деревах, а трава ще не встигла промокнути від дощів, тому Неллі з друзями вирішили вибратися на пікнік цими вихідними. Вони придбали майже все потрібне для цього, але на місці виявилося, що на п’ятьох людей деяких продуктів недостатньо. Друзі за допомогою дитячих лічилок вирішили, що за хлібом для сендвічів піде один з хлопців. Дуже обачно вони вирішили не ходити далеко, а влаштувати посиденьки одразу за містом, біля місцевого озера, тому до найближчого магазину йти десять хвилин і друзі легко могли бігати за недостатніми продуктами по черзі. А коли настав час йти вже за напоями, ця роль випала Неллі.

– Добре-добре, зараз я піду, – дівчина встала з кольорового, красно-коричневого покривала у клітинку та заправила за вухо кучеряве каштанове пасмо.

– Сама точно впораєшся? – одразу схвильовано підскочив один з хлопців. Ще дві дівчини та їх друг з інтересом слідкували за ситуацією.

– Жартуєш? – Неллі подивилася на подруг, які підбадьорювали її погодитися, але вона лише весело посміхнулася. – Даню, я взмозі дійти до магазину і купити напій самостійно, мені допомога точно не треба.

Тоді дівчина взяла гаманець, але телефон вирішила залишити, вона хотіла насолодитися тишею в цю коротку прогулянку. Але руденька дівчина підстрибнула і швидко наблизилася до Неллі. Вона схопила ту за плече та занадто близько наблизила своє обличчя, настільки, що Неллі довелося трохи посунутися, щоб не доторкатися обличчям до подруги. На що та жваво почала шепотіти.

– Ну і чого ти відмовила хлопцю? Я взагалі-то давно помітила, що ти йому подобаєшся, – Неллі трохи почервоніла та швидким рухом поправила своє волосся.

– Знаю, – вона трохи запнулася, а голос обірвався, – але я не вважаю, що буде добре відповісти йому.

– Гей, чому? Можна ж просто позустрічатися для веселощів, – широка усмішка Жанни та погляд блакитних очей всім своїм видом казали, що цій дівчині ну дуже подобається лізти не в своє життя та пліткувати. Неллі лише глибоко зітхнула.

– Не хочу й все. Мені до магазину час, ти зі мною чи як? – руда дівчина подивилася, показуючи огиду до цієї ідеї та повернулася до інших. А Неллі трохи розслабившись пішла до дороги.

Дівчині подобається дивитися вниз, під ноги, поки вона йде. І чому Жанні так невтерпець, щоб Неллі з кимось зустрічалась? Ні, ну звісно їй були б цікаві відносини і все таке, але ж. Вона не хоче втратити хорошого друга у вигляді Дані, через свою помилку. А також чому зараз? Всі ж пам’ятають, що зовсім нещодавно зник Лео з їхньої компанії. Він посварився з Жанною, кудись пішов і більше його ніхто не бачив. Але ж він був їхнім другом. Згодом Даня отримав повідомлення, що з ним все нормально, але він не буде більше спілкуватися з ними п’ятьма. Можливо і виглядає по-дитячому, але для Неллі це виявилося досить неприємним епізодом, так як багато друзів вона не мала.

Раптом дівчина помітила, що на асфальті більше немає її тіні, сонце затягнуло хмарою. Неллі вирішила підняти голову і подивитися навколо, але не встигла вона нічого помітити, як нога зачепилася за чергову вибоїну на дорозі. Різкий біль промайнув всією ногою, тому дівчина одразу присіла на траву, поруч із дорогою. Вона підняла вгору синю тканину джинсів, щоб подивитися, чи немає серйозних травм, але нога виглядала повністю здоровою, скоріш за все просто трохи підвернула і біль досить скоро вщухне.

Майже водночас стало холодно, Неллі одразу пожалкувала, що не взяла ще одну теплу кофтинку. Поки біль пройде, вона вирішила поглядом знайти ту неприємну дорожню яму. «З яких пір тут…» – думки дівчини обірвалися, вона почала з подивом оглядати місцевість. Замість асфальту дорога вся була вкрита бруківкою, яка є дуже незвичним явищем для цієї місцевості. Небо було повністю затягнуто темними хмарами, хоча весь день до цього на ньому не було ні хмаринки. Та ще й цей туман згущується. Але вибило подих зовсім інше, коли дівчина перевела погляд в сторону міста, замість звичної назви міста на табличці значилося «Фоглібург». Біля напису стояв ледь видимий жовтий ліхтарик, а сам в’їзд до міста був більш вузькою вулицею, викладеною бруківкою.

Найперше Неллі охопила недовіра, наче хтось її просто розігрує і зробив макет в’їзду в якесь інше містечко. Але туман ставав більш щільним, разом з цим більш відчутним став і холод, паніка та страх замінили нервову посмішку і дівчина різко підскочила. Нога вже і так боліла менше, а адреналін тільки більше надавав сил і блокував відчуття.

Першим розумним рішенням стало одразу піти назад, до друзів, там і безпечніше і спокійніше. Та і разом проблеми вирішуються краще. З такими думками дівчина пройшла близько тридцяти метрів, поки знову не вперлась в таблицю Фоглібургу. Так, ну вона впала, трохи злякалася, може й пішла не в ту сторону через переляк. Всяке буває. Намагаючись себе заспокоїти та зігріти, Неллі обійняла себе руками в рукавах помаранчевого худі.

Дівчина розвернулася назад, туман став зовсім густим, видно лише на декілька метрів. Тепер точно пішла в протилежний дивній табличці бік. Але через дві хвилини шляху спереду вже знов був цей напис. «Ні, ну ні, не може бути вдруге», – дівчина зовсім розгубилася через цей туман. Дерев’яна старовина табличка все ще зловіще стояла попереду. Таких знаків в нас давно не знайти, що ж тут коїться?

– Напевно все-таки потрібно було погодитися на супровід, – вголос прокоментувала дівчина. – Чи, можливо, це я так вдарилась? – ще одне припущення.

На цей раз Неллі вирішила бути максимально уважною. Вона подивилася на табличку, розвернулася в протилежну від неї сторону та обернулася побачити, що Фоглібург все ще позаду, тільки тепер вона пішла. «Тільки не знову, тільки не знову» – подумки благала дівчина. Через хвилину шляху перед очима з’явився той самий напис. «Що ж це за Фоглібург такий?» – запитувала в себе дівчина.

Вона зупинилася. Перед очима тільки туман, табличка з назвою міста, жовтий ліхтарик та бруківка. Хоч би один автомобіль проїхав. Просто. Щоб зрозуміти, що вона тут не одна і навколо як завжди є життя. Але ні. Нікого. Гучний звук позаду змусив підстрибнути. Лише ворона. Птах пролетів над головою та всівся на майже голий кущ позаду таблички.

В голові промайнула нова ідея, можливо, якщо побігти швидко, то вийде вирватися з цієї дивної петлі. Неллі знову розвернулася та побігла в протилежну сторону, але вкотре опинилася біля Фоглібургу. Наступною думкою було не йти по дорозі, а зійти в поле та просто піти у довільному напрямку, щоб хоча б якнайдалі піти від цього місця. Через декілька десятків кроків трава змінилася бруківкою, а цей зловісний знак все стояв попереду.

Сил не лишилося. Не так. Сили для того, щоб йти ще звісно були. Але мозок вже відмовлявся працювати нормально. Неллі не розуміла, що не так з нею чи цим місцем. Вона вже хотіла знову всістися на траву, але та виявилася вологою від туману. Тому дівчина всілася на бруківку, прямо посеред дороги. Вона вже для себе вирішила, що машина тут точно ніяка не проїде.

Поглядом Неллі проводжала, певне, останній пожовклий лист, який падав з одного з дерев на краю Фоглібурга. Можливо це місто дійсно хоче, щоб вона до нього зайшла, але чи точно це гарна ідея? Дівчина гадала, що ні. Не може щось безпечне ось так не давати від нього піти. Та й взагалі, як таке можливо? Куди не підеш – усюди це місто.

Стало вже зовсім холодно. Витримувати це і сидіти тут дуже погана ідея. Від цього взагалі нічого не зміниться. Остання спроба звідси втекти, якщо не вийде – доведеться піти до Фоглібурга.

Неллі знову дивиться на табличку та намагається піти від неї, як тільки напис стає не видно за туманом, він з’являється попереду. «Ну що ж, Фоглібург, якщо так хочеш, я йду», - хоча ця думка і була дуже невпевненою, дівчина все-таки наважилася піти по дорозі з бруківки вглиб цього міста. Коли вона пройшла знак, туман став трохи розсіянішим, а за табличкою позаду стало геть нічого не видно через туман.

Перше, що з’являється навколо, це яблуневий сад. Дерева стоять повність голі, а навколо ні людей, ні тварин. Сад зовсім не великий, тому Неллі швидко добирається до перших домівок. Такі сірі. Вони здаються повністю закинутими. Але дівчина чує якісь віддалені звуки. Вона прислуховується, можливо, ці будинки не закинуті, а просто дуже старі і в них ще хтось мешкає. Але це тільки здогадки.

Будинки виглядають досить дивно: невеликі кам’яні споруди, ніби з іншої епохи, гострі дахи з черепицею, дерев’яні вікна. Все таке незвичне, старовинне. В одному з вікон відносно високої споруди стає помітним світло. Можливо там хтось є. Є до кого звернутися за допомогою. Але світло швидко згасає і наче мандрує по різним вікнам різних будівель.

Сподіваючись знайти хоч щось, що може допомогти, дівчина йде містом далі. Її увагу привертає покинута книжкова крамниця з вибитим вікном, коли Неллі наближається до неї, то бачить, що все вкрито великим шаром пилу, навіть розбите скло. Вона намагається подивитися, що там всередині і бачить купу розкиданих книжок та паперів. Вони розкидані всюди, на підлозі, на вітрині та на столі. В один момент на очі трапляється якийсь рух. Різні незвичні тіні рухаються крамницею. Це водночас лякає, але й не дає поворухнутися з місця. Химерні тіні утворюють різні абстрактні фігури, але нікого не видно, хто б міг створювати ці тіні.

Раптом, позаду Неллі щось швидко промайнуло, в голові з'явилася повна тиша і лише одне відчуття залишилося у цій пустоті. Рухів стало більше і швидше, але не доносилося жодного шороху, наче й немає нікого за спиною. Серце почало стукати з більшою швидкістю, а дихання стало прериватися. Дівчина все-таки наважилася різко розвернутися, щоб побачити, хто цей безшумний гость.

© Дар Лі Врай ,
книга «Потрапити до Фоглібурга».
Коментарі