— Я не знаю, що далі, — прошепотіла Неллі, коли вже стояла біля Алека. Скелет зітхнув, нарешті розслабившись. Він і мріяти не міг, що дівчина так просто надасть перевагу йому, його необдуманому пориву щось змінити, його бажанню допомогти їй та собі. Що далі… Алек і сам не знав, що тепер робити далі. Його череп наповнився тисячею думок, які тягнули голову вниз своєю важкістю. Тепер настав час йому знайти спосіб покинути Фоглібург раз і назавжди.
— Вже зовсім стемніло, — перевів тему скелет, він з поглядом, повним батьківського піклування, подивився на дівчину. — Ти напевно дуже хочеш їсти? Я сподіваюсь ти не будеш проти переночувати в моєму домі?
Очі Неллі округлилися від пропозиції Алека, а обличчя почервоніло. Вона навіть хотіла вже обуритися його пропозицією, але враз усвідомила, що йди їй насправді нікуди. Дівчина не знає де живе Еріка, яка вже пішла. А також не має місцевих грошей на те, щоб зняти кімнату, та і небезпечно знімати її у чергового незнайомого монстра. Вона підняла голову вгору, на небі в цьому місті і раніше було нічого дивитися, а з настанням ночі воно і зовсім стало непроглядною тьмою. А навколо все ще жваве місто освітлювали лише поодинокі жовті ліхтарі. Десь поміж дерев пролітали гіфрадії, але вони літали тільки там, де їм заманеться і навряд чи чимось допоможуть. Неллі нервово сковтнула і стверджено кивнула.
— Добре, ходімо, — її ноги підкошувалися, коли вона пішла слідом за скелетом, а в голові роїлися тисячі думок про те, наскільки необачно вона діє. Алек же уважно прослідкував за реакцією дівчини, він розумів, що вона ще не може довіритися. Тому, все, що він може зробити, це не підходити занадто близько, аби не лякати дівчину, а також дати змогу їй зігрітися в його порожньому домі. Він майже не ворушився, тільки кістляві ноги ступали по знайомому шляху.
Весь шлях Неллі роздивлялася по сторонам. Місто було майже невидиме у ночі. Вулицю освітлювали теплі жовті ліхтарі, але їй світла ледве вистачало, щоб бачити собі під ногами. У повітрі відчувався важкий запах сирості та дощу. В порожньому віконці з’явилося легке жовте світло, а потім гіфрадія вилетіла звідти, за нею вилетіли інші, ніби зграя перелітних птахів знаходила собі шлях. Голі гілки дерев здавалися майже повністю чорними. Білий череп Алека контрастував з теплими відтінками, що вирували в місті зараз. Його холодного блакитного кольору кофтина була зовсім чужою для Фоглібурга, але виглядала такою рідною для самої Неллі зараз.
— Зачекаєш тут будь ласка? Я зараз повернусь, — скелет вийшов з кімнати, а дівчина почала розглядати будинок, у який потрапила.
Плащ Алека вже висів на гачку поруч із дверима. Стіни були зроблені з дерева, але прикрашені різними кольоровими тканинами та малюнками будинків, що це майже неможливо було помітити. Посеред кімнати стояв масивний дерев’яний стіл, чомусь Неллі здогадувалась, що він зроблений своїми руками. На різній стільниці стояла старовинна гасова лампа і слабо освітлювала приміщення навколо, поруч із лампою були розкидані книжки та зошити з математики, фізики та малювання, на подив Неллі, книжки датувалися сучасними роками випуску, дуже схоже, що і їх скелет прихопив з її світу. Біля столу знаходилася лава на якій лежав синій плед, а поруч стояло крісло, обшите м’якими синіми подушками. Дівчина не витримала, вона вирішила нарешті присісти на це м’яке та приємне крісло, відчувши вперше за цей день затишок та спокій.
— Я не знав, що саме тобі сподобається, але вирішив зробити свій улюблений малиновий чай, а також, — слова Алека, які він намагався вимовити максимально невимушено, обірвалися, тільки-но він увійшов до кімнати з підносом, повним їжі. На секунду він завмер, його порожні очі вилупилися на Неллі, що була у кріслі, а потім вираз обличчя змінився теплою усмішкою. Дуже тихо, намагаючись не зробити зайвих рухів, щоб не розбудити дівчину, він підійшов до столу і поставив на нього їжу. Після чого взяв теплий плед, що чекав на лаві і обережно накрив їм Неллі. На перший погляд, дівчина максимально незручно скрутилася в кріслі, але скелет зовсім не мав наміру будити її. Він розумів, що дівчина втомилася, тому просто взяв свій чай і тихенько вийшов до іншої кімнати.
Ранок для Алека видався складним. Щойно він відкрив свій порожній зір, думки в голові набігли великою купою. Чи правді це, що тепер в нього є та, з ким можна спробувати втекти з Фоглібургу? Скелет подивився на вікно, в яке ледь просочувалося легке ранкове світло. Звісно, що сонця тут не дочекатися, але трохи світліше зовсім скоро стане. Він відкинув теплу ковдру з себе і вдягнув свій улюблений одяг, який приніс з собою на Геловін з нормального світу. Трохи подумавши про себе, Алек вирішив зробити для Неллі той самий чай, який вона так і не встигла скуштувати ввечері, а до чаю він вже встиг дістати з печі розігріту ароматну випічку, сподіваючись, що вона сподобається дівчині.
Алек відкрив вікно і запустив у дім приємну осінню свіжість, єдине, насправді, повітря, яке буває в цьому місті. І тільки після всіх цих маніпуляцій він глибоко вдихнув і наважився завітати до кімнати, де на просторому кріслі вчора заснула Неллі. Обережно, він відкрив кістлявим ліктем двері, тому що руки були зайняти сніданком. Пройшовши ближче до столу намагався побачити сплячу дівчину у кріслі. Але там було пусто. В черепі промайнула страшна думка: «Втекла». Поки скелет порожнім поглядом впирався у пусте крісло, почув тихий схлип з іншої сторони кімнати. Неллі стояла наче прикута до тканей на стіні, її руки міцно обіймали свої ж плечі, а з очей крапали поодинокі сльози.
— Невже це все правда? — голосом, який ось-ось зірветься, прошепотіла дівчина. — Я так хотіла, щоб це був сон.
— Я теж, — слова Алека були майже не чутні. Він відчув необгрунтовану вину за те, що сталося з дівчиною. Скелет проти своєї волі зробив крок вперед, ближче до дівчини. В невеликому приміщенні цього було достатньо, щоб майже нависати над Неллі. Один з малюнків химерної будівлі впав зі стіни від прохолодного протягу. Погляд Алека прослідкував за падінням листа і повернувся назад до дівчини, а руки витягнулися в спробі підтримати, хоча скелет і не торкався її. — Все буде добре, я буду поруч.
— Я не хочу губитися, я хочу жити, — Неллі все-таки не витримала всю напругу, що їй довелося пережити за день і вона зірвалася на голосний плач.
— Ми виберемося, — скелет навіть не впізнав свій голос. Проти його невпевненості у своїх словах, вони звучали так, наче Алек точно знає що робити щоб вибратися звідси. На превеликий подив скелета, після його слів дівчина подивилася прямо в його очі своїми заплаканими очима, а потім міцно обійняла за талію і притиснулася всім тілом до його майже порожньої кофти. Його. Алека. Він не відчував обіймів вже більше ста років. В черепі стало зовсім порожньо. Тільки чисті емоції переповнювали думки. Адже всі бояться скелета, всі бояться навіть доторкнутися до нього. А Неллі, юна дівчина так просто обіймала його, намагаючись заспокоїти себе. Після декількох секунд завмирання, Алек обійняв своїми кістлявими руками в рукавицях у відповідь.
Очі Неллі все ще були червоні від сльоз, коли вона відсьорбнула теплий напій, приготований Алеком. Її обидві руки обіймали гарячу кружку в спробах зігрітися. Вона сиділа на лаві, навпроти скелета і обдумувала те, що відбулося нещодавно. Але насправді їй дуже сильно хотілося втекти від цих думок, тому, потягнувшись за теплим круасаном, подивилася в порожні зіниці скелета.
— Чому ти ховаєшся? — її голос звучав так невимушено, ніби вона не зі скелетом спілкується.
— Тобто? — відірвався від своїх думок Алек. Він поставив чашку, готуючись уважно слухати питання.
— Нуу, — задумалася на секунду дівчина. — ти живеш у місті, де кожен житель є якоюсь нечистю і багато з них є страшнішими за тебе на вигляд. А це, повір, я бачила. І ти ховаєшся тут під купою капюшонів та в рукавицях. Чому?
— Ох, — Алек намагався відвести погляд від зацікавлених карих очей, якби він міг, то напевне вже весь сидів червоний. Ще ніхто за ці роки заточення не задавав йому таких питань. Окрім однієї дівчини. — У Фоглібурзі я ховаюсь не від очей, а від міста. Можливо ти відчула запах лаванди від мого плаща? Мені так хочеться зануритися в інший світ. Вільний. Де можна багато чого побачити і відчути, а не одноманітність цього міста.
Алек замовк на якийсь час. Його голова опустилась кудись вниз, так, що через капюшон і неможливо було дізнатися, що перед дівчиною сидить не звичайний хлопець, а справжній скелет. Неллі вже хотіла сказати щось ще, але скелет продовжив.
— Але ти маєш рацію, — знов повернув погляд до неї. — Я справді ховаюсь і від поглядів теж. Я не хочу нікого лякати, — він розвів руки в сторони у невизначеному жесті. — Не хотів налякати Еріку, не хотів налякати тебе, не хотів налякати…
Голос скелета зник, він наче обірвав свої думки разом зі словами і похитав головою. Але у дівчини вже загорілися очі.
— Хто був ще, окрім мене та Еріки, кого ти налякав? — ця цікавість виглядала такою жвавою та живою, що мимоволі викликала у скелета усмішку.
— Добре, я розповім. Але щоб ти знала, це не стосується Фоглібургу, — Алек побачив непорозуміння в очах дівчини, яка навіть відклала надкусаний круасан. Це додало йому більше мотивації розказати про своє життя. За вікном зовсім посвітлішало. — Як я вже казав, ми можемо з’являтися на Геловін у вашому світі. Тоді ми перетворюємося на себе. На себе саме такими, якими були до цього туману. Тільки тоді я можу знову виглядати людиною, — скелет мрійливо подивився вгору, згадуючи приємні моменти, гасову лампу він прикрутив, прибравши додаткове освітлення. — Всього декілька років тому я зустрів там одну дівчину. Її звуть Хейзел. Вона така світла, легка та незвичайна. Ми провели разом прекрасний день, але тоді, в один момент я почав розсипатися. Розумієш? Мені так давно не видавалося пожити нормально, що я прогавив момент, коли настав час піти. Її очі в той момент… Я ніколи не забуду той погляд наповнений страхом. Іронічно. Але наступного року я зустрів її знову, з того дня кожного Геловіну ми зустрічалися. Я намагався зізнатися в коханні моїй любій Хейзел, а вона… Її завданням було вбити мене. Їй це вдається кожного року.
На обличчі Алека відобразився смуток. Він дуже важко переживав відносини з Хейзел. А якщо взяти до уваги, що бачилися вони не так і багато, то Неллі вже могла уявити емоції скелета. Дівчина нахилила голову вбік і з зацікавленістю подивилася на Алека.
— А скільки їй років? Скільки років ти вже женешся за Хейзел?
— Їй двадцять чотири, коли ми вперше зустрілися, вона була навіть молодша за вік мого заточення, — дівчина прижмурила очі.
— А скільки тобі? — на це питання скелет заливисто розсміявся.
— А як ти хочеш? — подивився він на Неллі. — Якщо на момент появлення туману, то дев’ятнадцять. І, хоч ззовні я не змінився, але ж прожив більше століття.
Неллі якийсь час просто роздивлялася скелета. Це значить, що вона навіть старша за нього. Але те, як поводиться скелет все-таки видає, що досвіду в житті він має більше. Хоча і не такого різноманітного. Дівчина подумала, що через заточення у Фоглібурзі Алек багато чого пропустив і в деяких моментах поводить себе навіть трохи наївно. І в її очах з’явилася крапля запалу, а губи розтягнулися в посмішці. Неллі потягнулася через весь стіл до Алека і скинула блакитний капюшон з його черепа.
— Так краще, — посміхнулася вона на здивований погляд скелета.