Двері за спиною захлопнулися з такою силою, що світлі пасма волосся Хейзел полетіли вперед від різкого пориву вітру. Вона двічі повільно закрила й відкрила очі, намагаючись пристосуватися до нічної темряви після яскравого світла приміщення. Попереду почали вимальовуватися чорні силуети осінніх дерев, коли очі засліпив раптовий спалах фар від машини, що проїжджала повз.
— Звідки тут з’являється нечисть? — нахабно запитала вона п'ять хвилин тому. Очі її начальників, поховані під чорними капелюхами, наповнилися жорстким обуренням. Не вистачало того, що блондинка не виконувала наказ про робочу форму, а тепер ще й насмілюється з'являтися у відділі з забороненими питаннями. Звісно, що правильним рішенням було попередити юну особу про останнє попередження перед звільненням і виставити її за двері.
Цілий день після останнього Геловіну Хейзел провела у своїх думках. Навіть тепле сонце, що панувало в цей день, не дало ні краплі радості. Навечір сонце затягнуло хмарами, і стало зовсім холодно. Думки привели дівчину до відділу боротьби з нечистю у пошуках відповідей. Коли вона навчалася, не звертала особливої уваги на заборони та правила — вони просто існували і все. Тоді Хейзел керував страх, гнів та ненависть, заради яких вона лише й прагнула вбивати цю нечисть.
Дівчина ніяково озирнулася по сторонам, ніби вийшла із дивного трансу. Навколо все ще панувала ніч, але очі потроху звикли до темряви і вже можна було йти. Вона не знала, куди точно йде, просто крокувала вперед. Мітла, яку тримала в лівій руці, тихо шкреблася по землі десь позаду, а м’ятна кофтинка майже не зігрівала. Хейзел добре пам’ятала, з чого все почалося…
Шість років тому вона і гадки не мала про існування цієї паранормальщини. В той Геловін вона лишилася зовсім самотньою. Її подорослішавший мозок нарешті зрозумів те, якими нахабними були весь час її друзі. Вперше вона обрала не проводити свято хоч з кимось, а гордо залишитися одній. Це було дивиною для дівчини. Вона відчувала себе зовсім самотньою. А потім з’явився він. Хлопець буквально вискочив із кущів і впав їй під ноги. Він виявився трохи незграбним, але милим і досить симпатичним. Коричневі кучері обрамляли миле кругловате обличчя, а зелені очі наче дивилися в душу. Їй назавжди запам’яталася його мила посмішка. Цілий вечір він розказував їй про вигадані світи, уважно слухав її історії та підтримував. Наостанок він подарував їй малюнок. Портрет Хейзел, який намалював буквально за якихось п’ятнадцять хвилин. Алек виявився таким дбайливим. Але в один момент… Вони сиділи на лаві в глибині парку, навколо, під білим вуличним освітлюванням, панували теплі різнокольорові відтінки осіннього листя. Теплий вітерець промайнув поміж ними і прядки волосся Хейзел полетіли назустріч теплій усмішці хлопця. Поки дівчини не здалася дивною ця посмішка. Наче фарфорова лялька Алек почав розбиватися на найменші шматочки. Його шкіра та м’язи повністю відлетіли дрібним прахом. А порожньоокий скелет простягнув до неї свої кістляві руки.
— Прошу, не бійся, — прошепотів скелет голосом Алека, після чого в повітрі розтанули і рештки.
Не одразу Хейзел зрозуміла, що стало причиною зникнення її нового друга. Вона ще деякий час сиділа, витріщаючись у пустоту на місце, де щойно сидів Алек. Тепер лавка була повністю порожньою. Наче від страшного звіра, дівчина відскочила від цього місця з легким криком. В той день її світ змінився. Вже не здавалося гарною ідеєю вступати до звичайного університету. Як тільки мозок Хейзел повернувся до нормальної роботи, вона почала активно шукати інформацію про чудовиськ. Дівчині було необхідно дізнатися, що ж відбулося з її новим другом.
Прямо перед нею проїхав автомобіль з гучним гудком. Це трохи вирвало дівчину зі спогадів. Вона зрозуміла, що опинилася на проїжджій частині, і потрібно повернутися назад на тротуар. «А чи потрібно це?» — подумала Хейзел, і їй не сподобався хід її думок. Тепер вона планувала побачити Алека. Вона була готова зізнатися йому у своїх почуттях теж. Вона більше не ненавиділа його. Можливо, навіть ніколи і не ненавиділа.
Через місяць пошуків дівчина натрапила на листівку якогось екстрасенса. Їй зовсім не подобалися ці псевдореальні сили та «допомога», але листівку вона все-таки взяла з собою. Екстрасенс спеціалізувався на духах, які надходять у наш світ. Не встигла відійти й на кілька метрів від місця, де знайшла листівку, як до Хейзел підійшла дивна людина.
Це була її перша зустріч з відділом боротьби з нечистю.
Дівчина озирнулася по сторонам; зараз вона вже йшла по тротуару, під холодним світлом ліхтаря, у майже повній тиші. Думки про минуле не хотіли відступати. Хейзел сподівалася знайти в них хоч якусь зачіпку, невелику підказку, як їй знайти Алека. Куди вона йшла, навіть не знала, та й це не мало сенсу. Тому дівчина просто сіла на найближчу холодну лаву.
«Звідки ж ти взявся, Алек?»
Їй здавалося дивним, що її, як і багатьох інших із відьомськими здібностями, навчали полювати на нечисть і знищувати її. Але, на превеликий жаль, нікому так і не розповідали, хто ці створіння насправді і звідки вони взялися. Відділ боротьби грав на почуттях і емоціях новобранців. Комусь, як і Хейзел, довелося випадково зустрітися з нечистю й злякатися; іншим — почути жахливі історії про неї. Але хто вони насправді?
Хейзел дістала смартфон і швидко набрала в пошуковій стрічці «нечисть». Першими результатами з’явилися посилання на кілька фільмів жахів із такою назвою, далі — сторінка «Вікіпедії» з різними трактуваннями поняття. Але її увагу одразу зачепила фраза про те, як певні види нечисті з різних міфологій з’являються в особливі дати чи під час свят. І це дійсно відповідало тому, що вона помічала. Хейзел ніколи раніше не задумувалася над цим, але їх і справді вчили боротися з різною нечистю в різні дні. Шкода, більше корисної інформації на сайті не було.
Гортаючи стрічку далі, дівчина не знаходила нічого нового. Механічно натиснула на якусь статтю про теорії змови — усе видавалося марним. Аж поки її погляд не затримався на розділі про фантомні міста. Міста, які, мовляв, зникли з лиця Землі через невідомі магічні чинники, перетворюючи мешканців на різні види нечисті, які з'являються в реальному світі у визначені дати. Якби Хейзел була звичайною, далекою від магії дівчиною, вона, напевно, посміялася б із цієї дурнуватої статті. Але її знання підтверджували: десь у цих словах, можливо, криється правда.
Думки Хейзел крутилися навколо цієї ідеї. «Міста, що зникли, хм… А це цікава думка» - пронеслося в голові у дівчини. Вона відкрила карту у смартфоні. Звісно, що мапа була актуальною на даний момент. Прогорнувши і уважно роздивившись місцевість найближчих областей, вирішила тепер відкрити щось старіше. Де ж шукати зниклі міста, як не на старовинній мапі?
Пошук показав безліч різних варіантів мап, дівчина навіть почала нервово трусити ногою, поки гортала результати. Але, на жаль, старі карти не були настільки детальні, як сучасні Гугл мапс. Хейзел відірвала погляд від яскравого екрану і подивилася вгору, намагаючись знову звикнути до темряви. На темно-синьому, сапфіровому небі яскраво горіли зірки. Сіріус, що в цю пору року гарно видно рано вранці вже був над горизонтом. Скільки ж вона просиділа тут? Останній лист каштану, що склонився над Хейзел, тихенько впав під ноги, майже не зворушений вітром. Дівчина заворожено споглядала за падінням, але потім стрепенулась, наче пробудилася від якогось довгого сна. Повернула голову назад до екрану, щоб подивитися час. Шоста ранку. Дійсно, скоро світанок.
Бібліотека. Хейзел зазвичай не любила бібліотеки. Пошарпані книжки, якими не вміють користуватися люди, постійна відсутність сучасного вибору, та й взагалі читання то відстій. Але одне дівчина знала точно. Саме у бібліотеці можна буде знайти докладні старовинні мапи місцевості. Таке раніше точно було поширено, тому дівчина сподівалася на успіх. Залишилося тільки зачекати робочих годин та знайти бібліотеку старіше. Хейзел широко позіхнула. Напевно, треба було все таки піти додому поспати, але вже запізно: вона вже шукала в смартфоні найближчі бібліотеки.
Хоча вона досить довго роздивлялася мапу та обирала, в які бібліотеки завітає, за цей час майже не посвітлішало. Ще був відьомський час. Тому, недовго думаючи, Хейзел похитала головою і все-таки вирішила дати собі трохи розслабитися після цієї жахливої ночі. Дівчина сховала телефон у невелику оливкового кольору торбинку, яка була перекинута через плече, та нахилилася за своєю мітлою. На превеликий жаль, замість того, щоб схопити, пальці рук вдарилися за дерев’яний тримач і мітла з неприємним тихим шурхотінням сковзнула по дерев’яній лаві на землю. Хейзел закотила очі, тепер доведеться нормально встати і нахилитися, щоб дістатися цієї проклятої мітли. Що дівчина з успіхом зробила. Тепер вона задоволено тримала у руці край мітли і пішла подалі від лави та дерев, які можуть заважати.
Коли відійшла якнайдалі, Хейзел притримала мітлу у стоячому положенні ногою, тому що руки її були зайняті збиранням світлого волосся в неохайний хвіст. Тепер дівчина була готова. Вона взяла мітлу у ліву руку, перехватила правою і обережно, боком, присіла на дерев’яну палицю. На подив, мітла не впала, коли вага дівчини почала давити на неї, а навіть навпаки, пухнастий кінець наче ожив і піднявся над землею. Зі сторони це виглядало, як типовий дешевий трюк фокусника, який тримає палицю в руках і робить вигляд, що сидить на ній, поки вона левітує, коли насправді все дуже очевидно. Але Хейзел була іншою, у тьмі згасаючих зірок, які знову потроху затягувало хмарами, її мітла рівненько підлетіла на метр від землі, і дівчина вже не могла контролювати її ногами, адже ноги підлетіли теж. Дівчина зависла над землею, сидячи на мітлі. Вона була впевнена. Вона точно знала що робить. Саме тому, як тільки мітла левітувала достатньо стійко, дівчина зі всією силою заставила її летіти дуже швидко. Наче швидкий птах, якого не встигаєш помічати.
Вітер свистів у вухах, відносячи вибиті із зачіски пасма назад. Раніше Хейзел думала, що їх подобається полювати на нечисть, але зараз вона розуміє, що робила це лише з необгрунтованої ненависті. Тепер політ на мітлі – це єдине, що по-справжньому подобається їй у відьомстві. Все інше тепер дратує. Нехай звільняють. Тепер все одно. Хейзел розбереться зі своїм життям, в неї є накопичення, вступить до звичайного університету, знайде нормальну роботу. Більше нею ніхто не зможе маніпулювати. Тільки не страхами та ненавистю. Страхами. Насправді дівчина ще боїться. Боїться втратити Алека назавжди. Тепер немає для неї мети, поки вона не дійде до правди, поки не дізнається де Алек та поки не зізнається йому в почуттях.
В усіх цих думках промайнула цікавинка. Останнього разу Хейзел працювала з Алеком, як з напарником, але не впізнала. Як вона могла не впізнати ці зелені очі? Це минуло, ніби дія якогось зілля разом вивітрилася з голови. Вона в мить зрозуміла, що поруч з нею скелет. Згадала. Дівчина ще не знала як, але ця інформація може знадобитись, якщо вона планує відшукати Алека і розібратися в усій цій ситуації з нечистю.
Швидкість польоту знизилася. Хоча Хейзел і знаходилася високо у хмарах, але вже було надто світло, щоб була можливість продовжити політ непоміченою. Десь між хмарами зупинившись, вона витягла з торбинки телефон і подивилася час. Як і гадалося, місто вже просинається і бібліотеки також відкриваються. Дівчина обережно приземлилася на задній двір бібліотеки, де точно нікого було зустріти і, з мітлою в руках, впевнено пішла вглиб будівлі.
Дівчині безмежно пощастило, вона з першого разу потрапила до потрібної бібліотеки. Зіславшись на те, що навчається на історика-археолога, дівчина попросила мапи початку двадцятого століття. Вона відкрила паралельно сучасну мапу з телефону і дуже прискіпливо почала їх вивчати. Насправді, з-пів години в неї взагалі нічого не виходило, вона не могла зорієнтуватися, а молода бібліотекарка постійно проходила повз і заважала своїм підозрілим виглядом. Так, Хейзел ненавиділа бібліотеки. Старовинний пил наче застрягав в легенях і заважав дихати. Часто кашляючи вона не здавалася і продовжувала пошуки. Нарешті, через дві години дівчина сиділа зі списком міст її області, які не зійшлися на мапах: Мглистів, Кремениця, Млинів та Фоглібург.