Минуле
Деннис
Один момент й тебе немає. Твій сміх, твій голос пропадає в голові моїй. Одна помилка і ти вже не зі мною. Твоя посмішка згасає в очах, мої думки тобою забиті. Побачити тебе я мрію кожен день. Одна помилка і ми уже не діти.
2020-04-14 14:49:44
5
6
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (6)
Деннис
@Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;) я не ображаюсь, так як знаю що у мене великі проблеми з граматикою😂
Відповісти
2020-04-15 19:12:53
1
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
@Деннис Ахах нічого я розумію.. В мене і самої не дуже бездоганно з нею. )😁🧡
Відповісти
2020-04-15 19:16:31
Подобається
Деннис
@Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;) два неука зійшлися😂
Відповісти
2020-04-15 19:16:58
1
Інші вірші поета
Зачем мне это Сестра Друг Взросління
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
3692
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12574