Депутат

Рыцарь Времени

А що добєшся ти у тім житті? Ти може хочеш більше грошей, слави Над головою лаври золоті? Вельмошановні прихості, медалі Що зроблять з тебе щось у тім житті. Можливо десь посаду ти доб'єшся, Закінчиш свій могучий універ Де роблять з тих людей не чесних За взятку борешся, мов мудрий Апогей. Читаючи, ти думаєш, що знаєш? Та мріючи про сотню тих думок Коли ти йдеш старатись для медалей Та більш нещасних, блідних тих думок. Ти хвалиш всіх, та забуваєш хто ми! Та поза очі скаргу написав, мов: " Ми не люди, ми не знаєм хто ми " Ми лиш скотина в твоїх тих руках. Тебе хвилює лиш своя ця пика Нажертись в пузо, більше би грошей Так, статок мати це теж не погано, Достаток, дім, сім'ю, машини більше двох. Та ти подумав, в кого ти накрав так Аби щоб жити, треба на завод? Народ й Країна більше не хвилює, Ти депутат, ти гідний бути ним. Та знаєш, важко Україні Коли грабують, кажучи люблю. Скажи мені, кого ти дійсно любиш? Це гроші, слава чи твоя земля Вона не варта крові та зневаги Вона не варта смерті та війни, Та знаєш, це вже не повага Це зрада, ти лиш це прийми.

2019-09-09 06:59:00

4

0

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

5782

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12556