Без назви
Обіцяєш що будеш поруч.
Б'єшся в груди, наче океан об скелі.
Встановлюєш аморальні ілюзії, божевільні інструкції,
банальне спілкування про внутрішній світ.
Твої почуття -- аномалія.
Вони не міраж, а муляж: протерні, забуті, клоновані...
А я так само задихаюсь від твоїх парфумів,
ховаючись між прозорими стінами,
провітрювати кімнату римами...
Вкотре дивлюсь на тебе, та не розумію,
для чого це?
Різновид сучасності, економія вічності,
незабутні серця, незрозумілі люди.
А що прекрасного в ілюзії життя?
Якщо ми не розуміємо стимул сучасності, координації рухів та солодких почуттів безмежності.
Твоє кохання -- аномалія.
Зрозуміти твоє бачення для мене страх свідомості,
смуток сліз та ілюзорних почуттів.
Цей крах пасує у твоїй свободі, розриває серця ненависті та остерігає...
Бути свідомим.
Ми лиш здатні виживати у цьому брудному світі дрібних ілюзій щасття,
шукаючи кохання повз великих районних хмарочосів.
Я постійно шукаю щось нове, не розуміючи свої власні фантазії, марную білі листи червоною краскою, вимальовуючи твоє прекрасне тіло...
Я так часто здійснюю подих, і мов обрій рвусь за власними забаганками.
А ти, так пошепки блукаєш по місту, мов дим від різкого дощу.
Колихаючи пустелю у своїй же душі, відчуваєш тривогу... Твоя увага надумана, твоя партія не написана, твоя роль -- не зіграна.
Твоя відсутність не варта моїх схвильованих рядків, знервованих слів.
Твоя свобода -- знецінена.
2020-02-20 05:45:40
0
0