З вікна був чудовий вигляд. Небо переливалось блакитними, помаранчевими та червоними барвами. Вони сходились, розходились, переливались, танцювали та розбігались в різні боки. День перехідної зорі. Найкрасивіше небо за тисячу днів. І саме сьогодні. Вся челядь приписує це до імператорської величності. Мовляв сам світ благословляє ери металу в імперії. У випадковості вони не вірили. Молодий, чорнявий юнак оперся руками в підвіконник та усміхнено спостерігав за кольоровим небом. Момент істини. Від неба віяло натхненням, котрого так не вистачало йому ось вже... Він не пам'ятав скільки. Мабуть від тоді, як Кіндрат (друг і наставник) видав ідею, таку прекрасну, на його думку, що не терпіла заперечень, хіба ти імператор. Але оскільки Амадей IV рідко тішив простих смертних спілкуванням, то й думки його дізнатись було зась.

- Сіріусе! Мене осяяла ідея! — в кімнату увірвався низький повний чоловічок з блискучим від поту чолом та масною лисиною.

Сіріус двома пальцями поправив окуляри. Кіндрата осяяла ідея. В усій імперії не було стільки ідей, як в одного Кіндрата в голові.

- Ми напишемо п'єсу! — Між тим продовжив Кіндрат. — І не абияку! Це буде епос відданості, ода мужності, лімерик хоробрості, легенда творчості, драма патріотизму. Ми прославимось наче ми це сам дух імперії в мініатюрі.

- Про імператора, ми напишемо, я зрозумів.

- Саме про нього. І не оте непереварене, хворе на голову творіння Волошека, що було того року. Ми напишемо дійсно драму. З хорошим фіналом звісно ж. — Поспіхом додав він.

Сіріус промовчав. Ідея написати п'єсу вже приходила йому в голову. Якраз до дня народження імперії. Це мало бути щось величне: таке, як підйом самої імперії. З роздрібнених племен, до самобутньої країни з гартованими вогнем людьми, з видатними героями. Це мав бути шлях викладений кров'ю та слізьми ворогів та побратимів. Це мав бути крик, що переповнить серця глядачів тугою та радістю, правдою та солодкими мріями.

Але крім цього, нічого більше в голову Сіріуса не приходило.

Кілька днів залишилось, а папір був незаймано чистим. Здавалось: пиши про велику війну з терра-істотами, що велась з самого початку появи імперії. Пиши про Амадея І, котрий стомився дивитись на гніт людей тими створіннями, пиши про його повстання, про жорстокі пошуки істинних союзників, чиї нащадки тепер при владі, підтримують те, що закладене такою ціною та стількома поколіннями. Можна писати про Амадея ІІ, котрий все життя посвятив вигнання богів з їх землі. В імперії офіційної релігії не було, лише тотальне заперечення. Всі слова так чи інакше зв'язані з релігіями чи божествами, нещадно випалювались зі словників. Часто з самими словниками та їх авторами. Ще двадцять років кривавої війни з тими сектантами, що не підкорились імператорському указу. Від Атару (столиці) до Шейлару (великого портового міста) обабіч всього великого тракту стояли шибениці. Як нагадування покарання за хибних ідолів. Не може бути святих та божеств в самодостатній свідомості.

Також можна було описати Амадея IІІ. Хоча крім великої земельної реформи, завдяки якій більшість жителів імперії живе по один бік ріки Гурії, обнесеною великою металевою стіною, котру патрулюють кілька дирижаблів з піромантами на борту, він нічого не створив. І жив він не довго. Навіть імператори не мають влади над своїм серцем. І мова звісно ж не про кохання, хоча воно куди благородніше ніж інфаркт.

І звісно ж молодий Амадей IV. За тридцять років його правління на долю імперії припали найжорстокіші війни з дикими терра-істотами. Ходили легенди, що в останньому бою воїни імперії в меншості мужньо відбивали атаки цих незрозумілих істот, а сам імператор зійшовся в двобою з найгрізнішим з них. Сіріус часто перечитував трактати про цю подію, дбайливо переписуванні ледь не щороку кращими хроніками королівства. Сіріус мріяв побачити в живу те поле бою за стальними мурами імперії, але людям мистецтва, так їх називали, заборонялось покидати вежу натхнення. Міністр творчості пояснив їм це так: люди мистецтва повинні завжди залишатись тут, щоб творити задля слави та просвітлення імперії. Ніщо не повинно їх відволікати від цієї важливої місії. Знання, отримані тут, жодним чином не повинні потрапити до лап ворогів...

От Сіріус з Кіндратом, та сотнею інших таких самих людей мистецтва, або «в'язнів мистецтва», як кликали себе мешканці вежі натхнення, і мешкали. Звісно, бували ті хто тікав, але про їх подальшу долю нічого відомо не було. Будь-яка згадка про них зникала, немов і не було їх.

За вікном, внизу, серед вузьких змієподібних вулиць чулось голосіння. Сіріус придивився: кілька охоронців в чорних плащах та сірих кірасах бігли на крики. За ними йшли двоє людей в червоно-чорних мантіях. Піроманти, люди вогню, спохмурнів Сіріус. Там де вони, там вогонь і попіл з людських тіл.

- Мабуть люди переборщили з радістю щодо святкування дня народження імперії. —

Кіндрат теж протиснувся у вікно, весело спостерігаючи за дійством внизу.

- Це не схоже на свято, — похмуро сказав Сіріус.

- А ти не схожий на веселу людину. Кажу тобі, люди занадто захопились святкуванням. Таке буває, коли тебе переповнює радість.

Радістю називали алкогольний напій зроблений на грибах та пшениці. Від неї ставало веселіше і людям навіть інколи видавали її безплатно.

Кіндрат поклав йому руку на плече. Ходімо, — сказав він. — Є для тебе сюрприз, джерело натхнення для кращого написання. І ні, це не богині кохання, це дещо інше. Щось, що дасть тобі матеріал для написання п'єси, що підніме нас на п'єдестал слави.

Сіріус знизав плечами. Все краще ніж безсило дивитись на аркуші, що навідріз відмовлялись забруднюватись чорнилами.

За ними зачинились двері, коли крики за вікном переросли в верески сповнені болю. Щось вибухнуло, вверх піднявся дим. Але цього драматурги вже не застали.