- Нам ж не можна сюди!

- Тсс! Хочеш, щоб нас в усій столиці почули?

Десь над ними щось затріщало і все навколо засвітилось. Маленькі лампи розміщувались по всій довжині коридору з округлими стелями. Ледь яскраве сяйво освітило либонь половину коридору, так що Сіріус та Кіндрат бачили лише верхню половину — їх ноги розчинялись в темряві. Їх кроки лунали відлунням. Особливо залунала лайка Кіндрата, коли під його ногами щось запищало. Він випадково наступив на щура.

Коридор звернув вбік і вниз. Темні гвинтові сходи, од котрих звуки відбивались, мов удари меча об щит. Всю дорогу йшли мовчки.

Сіріус нервував. Він вперше з дня приїзду покинув вежу натхнення. Це було злочином. Але Кіндрата, що поволі йшов перед ним, це не хвилювало. Все заради мистецтва, — як він часто любив казати. Кіндрат уважно розглядав стіни, активно вертячи туди сюди головою.

- Прийшли! — тихо сказав, тицяючи пальцем кудись в темряву.

Сіріус на силу ковтнув слину, борячись з бажанням чкурнути звідтіля. Але що, дарма йшов?

Арка, в котру, вони зайшли, закінчилась масивними дверима.

- В нас є ключ? — Поцікавився Сіріус.

- Поліна казала, що ключа не потрібно. Треба знайти якийсь важіль. А, ось, знайшов! Ану відійди!

- Поліна? Богиня кохання? — Сіріус подався назад, дивлячись, як масивні залізні двері прочиняються, запрошуючи їх в ще глибшу темряву.

- Так, вона зараз крутить роман з Яриком, охоронцем в Ямі Нудьги.

Сіріус закляк. Яма Нудьги. Подумати тільки, Кіндрат привів його у в'язницю для найнебезпечніших ворогів імперії. Страчувати їх, по словам Амадея, було б занадто легко. Нехай живуть і дивляться, як процвітає імперія.

Кіндрат взяв його під руку і завів всередину.

***

- Я чую страх! Я чую запах двох морра, котрі зараз накладуть у штани!

Бряцнули сталеві ланцюги. Тоді ще раз. Підлога затряслась від кроків створіння, що знаходилось в темряві. Кіндрат з Сіріусом віступили назад. Між в'язнем і ними знаходився маленький промінь світла від самотньої лампи, що висіла десь високо вгорі.

Тінь поступилась місцем, коли істота вийшла на світло. Ланцюги напнулись, стримуючи його. Але істота не збиралась йти далі. Росту він був під два з половиною метри. Його шкіра була сірого кольору, вкрита чорними нитками, що повторювали кров'яну систему на людському тілі. Білки очей були червоні.

Сіріус аж затамував подих: ніколи не думав, що йому вдасться побачити терра-істоту в живу. Жахливі чудовиська, що гнітили царство людей.

На щастя імператори досягли успіху, винищивши більшість з них. Так був закладений великий мир.

Створіння між тим зиркало на них своїми червоними очима. Його сталеві м'язи були немов з каменю.

- Ми не боїмось тебе, дике створіння! — тремтячим голосом прошепотів Кіндрат.

Створіння смикнулось. Почувся брязкіт сталі, кільця в ланцюгах напнулись, проте витримали. Кіндрат з Сіріусом з криками відскочили назад. Створіння голосно зареготало.

- Казав, що ви, морра, наробите в штани! Єдине, що у вас добре виходить. А тепер вимітайтесь геть!

Він зайшов у тінь і зник з очей.

- Ну, ми спробували. — Кіндрат піднявся, перевірив чи правдиві були слова істоти і направився до виходу.

Сіріус не зрушив з місця.

- Морра захотів ще? — запитало створіння.

- Думаю, що з вибором злодія ми не помилились. — сказав Кіндрату. – Він ідеально підходить.

Істота зареготала. Сміх сповнений презирства і безстрашності лунав ніби всередині Сіріуса, змушуючи серце завмирати від жаху.

- Злодія? Я злодій!? Після всього, що ви, морра, заподіяли: я злодій?! Правду казав батько: історію пишуть переможці.

- Ми заподіяли?! — Кіндрат гаркнув вже з дверей на виході. — Ви тримали нас за рабів. Знущались і вбивали, коли заманеться! Ви хотіли нас знищити, якби не імператор Амадей!

- Ваш імператор дурень і брехун! Але мені вас не переконати.

- А ти спробуй. — Сіріус підійшов ближче. — Розкажи як було.

- Навіщо мені це?

Драматурги переглянулись. Сіріус не знав, що робити в таких ситуація. Але Кіндрат не розгубився.

- Скільки ти тут? Десять, двадцять років? Тобі ж мабуть цікаво, як там?

- Цікаво... — сумно сказала істота, чухаючи потилицю. — Але попереджаю: терра чують брехню. Збрешете мені — розмова завершена. Згода?

- По руках! — одразу ж сказав Кіндрат. Потім оглянув створіння і поспіхом перепитав: — В тебе ж руки, правда?