Блог
Всі
Як ми на нуль попали. Фінал.
Думки вголос, Особисте, Різне
На наступний день взводний, який примудрився не лише другим залізти в машину, а й одним махом перевести речі (сміливість не його сильна сторона) оголосив нам, що в штабі зробили помилку і замість гранат РГД нам написали РПГ. В кількості 1600 штук.
Подивились по паперах і подумали: в них 1600 протитанкових гранатометів (+5 зарядів на кожний за замовчуванням), та вони не те що роту, вони цілу танкову дивізію на металолом з цим перетворять. Ще б пак, 8000 пострілів!
Якби ж то це було правдою, але…
На щастя додивились помилку вчасно, бо Гуляйполе зараз перетворюють на попіл. Ще й, як виявилось, бойову задачу виконали, бо орки в наступ тоді не пішли.
Тепер наша бригада має репутацію відбитих на всю голову серед хлопців зі 128-ї.
- Ви серйозно полізли на нуль без важкого озброєння? Проти їх арти й танків? Ви що безсмертні там в тро?!
Так панове, безсмертні та безстрашні. Ні разу не дурні. І ні разу не помиляємось в накладних. І гранати в нас не перетворюються в гранатомети. Жодних помилок, лише безстрашність.
Кінець.
P.s. Всім дякую, хто дочитав. І дякую всім хто допамагав мені, поки я був там й зараз допомагає моєму взводу, котрий продовжує виконувати поставлені завдання на нулі. Ваша підтримка там відчувається...
1
208
Як ми на нуль попали. Частина сьома.
Думки вголос, Особисте, Цікаве
Приїхали за нами аж під вечір. Ми догрузили решту речей і залізли самі. Колона рушила. Рушила спокійно. По нас не стріляли. Лише раз вдалині я побачив як по небу розсипається білий фосфор. Ніби світла хмара, яка не падає.
Це було б красиво, якби не пекло, яке могло творитись під тією хмарою.
До штабу, далеко від нуля, ми потрапили вночі. Там на перекурі я почув від штабістів закиди одне одному в стилі: сцикуєш воювати – пиши рапорт!
Стало навіть смішно. У мене у відділенні є Кузя, який вже писав рапорт. Перед тим він спровокував мене на бійку і коли попрощався з двома зубами (а я отримав новий рубець на руці через ті самі зуби) поплескав мене по плечі, сказав: дякую, я хочу додому. І спокійно пішов показувати побої та писати рапорт. Він захотів назад.
Тому я тихо засміявся з гордих бравад штабістів. Кузю тоді поставили перед фактом: поїдеш-поїдеш, але не до мами, а років так на вісім у в‘язницю. Бо треба знати, де кладеш підписи. Кузя думав недовго і вирішив повернутись до своїх військових обов‘язків.
- А де ми хоч знаходимось? — запитав тоді в них.
- Там де ми маємо бути, – гордо відповів один зі штабістів.
Захотілось його вдарити, але розбивати ще праву руку об чужі зуби я не хотів.
Якщо чесно, в Гуляйполі було спокійніше, ніж біля штабу. Було якось тихіше. Там ніхто не волав. Там не було бравад (крім Толіка і Генерала, але краще вже так ніж паніка), не було такого страху.
Там був нуль. Далі буде…
P.S. Знаю-знаю, задовбав вже з цими уривками. Завтра фінал історії. І вкотре нагадую, (особливо для всп) що будь-які збіги з… ну ви в курсі.
1
206
Як ми на нуль попали. Частина шоста.
Думки вголос, Особисте, Цікаве
На нулі не було страшно.
Не було на стільки, що Толік і Генерал надибали такої сміливості, що аж хотіли зустрітись з противником. Вони з впевненим виглядом розрізняли, коли били наші, а коли летіло по наших.
Адреналін б’є в голову, краще за алкоголь. Паніка взагалі відсутня. Думаю, бо не було прямих влучань.
Типу: летить, то хай летить. Чуєш, значить не в тебе. Я проти них виглядав як панікер. Толік навіть рвався у розвідку, але його вдалось переконати нікуди не йти згадкою про мінне поле попереду.
Тоді ж я вперше біг за Толіком між укриттями з несучих стін. Браві вояки песимістично тоді заявили, що нас не заберуть, а вночі будуть прильоти.
Як на доказ їх слів, почало гупати. Добре хоч повечеряли. Ховаючись за колодязем вони обговорювали план відступу посадками. Я побіг до Толіка і Генерала, бо ідея не така й погана. Але план провалився. І тому, що обстріли, і тому, що Генералу було цікавіше розглядати фазанів у бінокль. А Толіку було лінь вертатись назад.
Було це десь так. Генерал на посту, нам треба до нього дістатись, а міни свистять. Свист, заховались. Вибух, вийшли. Толік йде спокійно, як на прогулянку, я за ним короткими перебіжками. І так до наступного свисту. Толік ніби їх не чув, а мої матюки в стилі: стій, бл*ть, ти що не чуєш свист? — він просто ігнорував. І спокійно йшов далі. Я з матюками перебігав за ним.
Поки я їх марно переконував, бувалі воїни зникли десь в посадці. Тоді я зробив висновок, що з Толіком в розвідку не піду, бо дурна хоробрість то стопудовий шанс опинитись одночасно в кількох місцях.
(Спойлер: пішов, пожалкував, бо кому розвідка, а кому: хлопці, дивіться як тут гарно!).
Врятувало, що просто не летіло по нас. Генерал тоді теж йти геть відмовився навідріз і показав мені в бінокль фазанів. Уявлення не маю, звідки вони там взялись, але дійсно красиві.
Генерал таки отримав там свою порцію мімімі контенту.
Далі буде…
1
235
Книги
Всі
