Високі дубові стелажі утворювали дивний, темний лабіринт знань та містики. Сіріус впевнено снував між ними, раз у раз зупиняючись, щоб дістати книгу з однієї із полиць. Інколи доводилось користуватись драбинами, що їздили по рейках між рядів. І все ще не було нічого. Жодного підтвердження слів Ргкаша. Жодних хронік тих часів. Тримаючи в руках одну з книжок, Сіріус не одразу помітив, що сторінки нові. Літопис таки переписали. Він уявив, що сказав би Кіндрат: замінили на нову, щоб не втратити знань взагалі. Але щось підказувало, що причини були інші. Вони змінювали минуле. А раз змінювали минуле, значить слова Ргкаша швидко набирали ваги. Тебе це не стосується, – нагадав собі Сіріус. Тобі немає до цього справи. Але що б не говорив він собі, ноги несли його у відомому напрямку.

Сіріус випадково проходив повз, коли почув слова Аарона. Старий, згорблений хранитель та старший архіваріус часто проводив заняття в найвеличнішій бібліотеці імперії. Сіріус і сам пам'ятав, як його та ще кілька десятків дітей колись привели сюди. І як старий бібліотекар з ніжним трепетом розкривав тремтячими пальцями сторінки чергової книжки та тихим лагідним голосом читав їм. Хоча "читав" сильно сказано. Аарон пам'ятав майже кожну історію.

- Терра були страшні! — говорив той, обводячи поглядом сповнені захоплення очі та відкриті роти. — Вони були невблаганні. Їх військо зрівнювало скелі з землею, кидали величезні брили одними руками, знищуючи військо. Атарці боролись відчайдушно, адже знали, що Атар єдине, що залишилось в людей. Гриміли постріли та гармати. Свистіли кулі, літали склянки піромантів. Лилась кров, терра та люди падали замертво, перетворюючи поле бою на цвинтар. Сам Амадей IV приймав участь в бою. З одним мечем та вірним зброєносцем він хвацько прорубував ряди терра. І врешті...

Він знову обвів слухачів поглядом. Сіріус тихцем прокрався всередину. Заховавшись за однією з масивних до самої високої стелі книжкових полиць, він продовжив слухати.

- І врешті, — продовжив Аарон. — Він зійшовся з самим Ргкашем, повелителем всіх терра. Битва імператора і короля. Бій не на життя, а на смерть. Ргкаш був висотою з трьох людей та шириною в двох. Він вирвав з землі два камені та використовував їх наче булаву та щит. Імператор Амадей оглянувся навколо. Люди і терра зупинили битву, щоб поглянути на їхній двобій. Навіть зброєносець відійшов убік.

Бій був блискавичний. Імператор ухилявся від ударів Ргкаша. І хоч сама земля тряслась, він міцно стояв на ногах. Ударом батькового меча він перерубав камені і вдарив прямісінько в саме серце вожака терра.

- Імперію не перемогти, сили зла! — Закричав він. — Забирайтесь геть і ніколи не з'являйтесь знову!

Бібліотеку наповнили схвальні вигуки. Всім подобалась ця історія.

***

Ргкаш не стримувався ні в виразах, ні в презирливому реготі. В камеру Сіріус приніс два смолоскипа і зачепив їх до стін, щоб було зручніше писати. На питання про охоронця, котрого не було ось вже кілька діб, Сіріус лише знизав плечами. Видно Поліна дуже хотіла заміж, щоб покинути свою роботу...

- Ти може не помітив, — говорив терра. — Але я в два рази нижче, ніж описав той брехун. І в серце мене ніхто мечем не колов. Звісно терра теж мають серця, щоб священна вода Райдуайегу, що передається нам з Все-дерева потрапляла в усі куточки мого тіла, проте воно не там де в вас, морра.

- То як проходила битва? — перебив Сіріус. — Для чого ви напали на Атар? Знову геноцид?

- Про геноцид ми забули ще з часів пере-створення морра і терра. Діло було так...

***

«Його величність, Імператор Амадей IV, закликає терра підписати мир та пакт про ненапад, щоб уникнути кровопролиття раз і назавжди та чітко розділити кордони, задля безпеки обох рас».

- Зізнаюсь, я не повірив тому, що писало, проте єдиного володаря в терра не було ще з часів мого батька. Старійшини довго сперечались під гіллям Все-дерева, проте більшість хотіла забути про давні ворожнечі з Морра. Ми знали, що буде, коли ми продовжимо, як наші предки. Ніхто не був певним, що Нишпорячий Між Зірками не зітре нас в порошок. Це міг бути кінець для морра і терра, або новий початок.

- Тож ви пішли на угоду і підписали мир? — Сіріус відклав перо і глянув в червоні очі того.

Ргкаш випрямився і підійшов до Сіріуса наскільки дозволяли ланцюги.

- Не було ніякого підписання, морра! Коли ми прийшли, з-за мурів Атару виїхало ціле військо та повилітали оті ваші дирижаблі. Один з лакеїв Амадея, як зараз пам'ятаю, блискучий чорний обладунок та червоний плащ, на білому коні, виїхав і сказав:

- Станьте на коліна та по кляніться служити вашому імператору! — Прокричав той.

- Терра служать лише Райдуаєгу, а не золотому кріслу, на котре по черзі сідають Морра! — така була відповідь.

Далі брехні не багато. Почався бій. Бій де не нас, а вас, двоязиких, було більше. З дирижаблів летів вогонь, спалюючи нас. З боків свистіли кулі. Багато з нас полягало від цього. Лише я та ще кілька терра змогли протистояти раптовому натиску. Врешті мене єдиного залишили в живих.

- Як так сталось?

- Я залишив своїх і підняв з землі цілу скелю, щоб збити дирижаблі. Це було неймовірно велично і лякаюче водночас. Вони падали поволі, залишаючи в небі сліди вогню та чорного диму. Але коли останній дирижабль впав, мої сили закінчились. Райдуаєгу обмежив нашу безкінечну владу над землею. Не маючи сили чавити морра, я просто впав і безсило спостерігав, як поруч гинуть мої браття та сестри. Я не міг ні допомогти, ні кричати, щоб ті тікали.

- Чекай, а як ж двобій з імператором?

- Морра, ти глухий до моїх слів?! Не було двобою! Не було ніякого імператора на полі бою. Він собі стояв далеко за мурами і пив вино, доки його військо і наше нищило одне одного. Лише в одному той бібліотекар не збрехав: земля дійсно перетворилась на цвинтар.