Оптимус і Емілі приїхали на базу, зразу за ними приїхали діти та автоботи і почали обговорювати подальші плани. Емілі дивилась на все це якось скромно. Тихо сиділа та дивилась на це збоку. І пролунав голос Оптимус.
- Автоботи, виїжджаємо! - якраз в цей самий момент приїхала Арсі з Джеком чим здивувала всіх.
- Куди? -запитали разом напарники.
- На останній рубіж. - викрикнула Міко.
- В космос?
- Так.
Ну що ж ми ще побачимось.
- Звичайно.
- Автоботи, вирушаємо! - сказав Оптимус і всі автоботи трансформувалися і в'їхали в воронку моста.
Коли автоботи в'їхали у міст то Емілі почула якусь тривогу на душі начебто її щось хвилювало.
POV Емілі
"Оо Праймус допоможи, стоп хто Господи хто це, ах неважливо головне щоб всі були живі. Та чому я так хвилююсь, все ж буде добре тож автоботи, все буде добре, надіюсь. "
Кінець POV Емілі
На радарах Ретчета були сигнали життя всіх автоботів.
- Оптимус у вас там все гаразд? - запитав Ретчет.
- На даний момент так, але дивно що вони не нападають мабуть у них в кораблі якась поломка, зачекайте, - Оптимус збільшив картинку на своїй оптиці, - у них зламалася антена для настройки моста.
- О так це ж я постарався, - вигукнув Балкхед.
- Молодець Балкхед- похвалив його Оптимус.
- Якщо вони не мають цієї антени то вони не зможуть настроїти спейзбрідж на Кібертрон.
- А хіба вони не можуть просто настроїти, без антени?  -запитала Міко.
- Ні для цього потрібно налаштувати міст з астрономічною точністю.
- І для цього потрібна спеціальна антена, яка на даний момент в десиптиконах зламана. - процитував Оптимус.
- На Землі є антена схожої потужністю? - запитав Оптимус.
- Ні, немає.- поговорив Ретчет з ноткою впевненості.
- А якщо це не одна антена а цілий комплекс такий як в Нью-Мексіко? - запитав Рафаель, показуючи на комп'ютері астрономічну станцію, - я зможу завадити десам повернути їм, - Так щось набрав на клавіатурі, - але їхній захист мережі занадто сильний.
- А якщо ми тебе туди відправим? - сказав Джек.
- Цю відповідальність я беру на себе! - встрягла в розмову Емілі, - я старша тому ця відповідальність на мені, я піду з Рафаелем туди і заваджу десам.
- Еее, ні, ми тебе точно туди одну не відправим! - сказала Міко.
- Так це тепер наша справа також.
- Хмм, ну гаразд, раз я вас не відмовлю, Ретчет включай міст в Нью-Мексіко. - останнє сказала Емілі і пішла у бік моста.
Ретчет послухав дітей та включив міст по заданим кординатам. Діти увійшли у воронку моста та вийшли недалеко від будівлі астрономічної станції, з одного боку буши величезні супутникові тарілки. Сонце дуже пекло, в Нью-Мексіко був полудень. Діти зайшли у будівлю та почали операцію.
- Дивно що у них немає охорони, - сказала Міко, - будівля не захищена.
- Десиптикони в мережі! - сказав Раф, коли сів за комп та почав скасувати файли.
- Як ти знаєш?
- Бач схеми, це ті що ми бачили на кораблі. - розказав Раф.
- А вони точно не в знають що ми граємося з ними?
- Навіть якщо в знають то вони не знайдуть нас, тут тисячі кімнат. - розказав Раф.
- Ну ок.
Рафаель почав гру з десами.
Він грався би довше якби хоть не відкрив двері, і в кімнаті не залізло щось велике.
POV Емілі
" Я дивилась як Рафаель майстерно обманювати десиптикона. Та взаді я почула як скрипнули двері, я оглянулась назад і побачила велике щупальце. Джек і Міко теж побачили І кинулись на нього разом зі мною, воно швирнуло всіх трьох у стіну. Ранішня рана заболіла так що я ледве с тримала сльози но немає коли плакати треба якісь дати довше часу Рафаельові. Міко взяла пожежну сокиру і почала розмахувати нею, а Джек взяв вогнегасник. Міко чуть не впала з тебе сокирою тому я відібрала її та кинулась на щупальце. Я попала якраз у нього та з рани подилилася якась блакитна рідина. Щупальце хотіло знов мене відкинути до стіни але попав в Міко і Джека ті якраз впали до неї. Я ледве відверталась від того щупальця, я прикривала Рафа, а той в свою чергу щось друкував, але тут щупальце так замахнулось що аж відкинуло стіл з комп'ютером в стіну, а я прикривавши Рафа попала під щупальце і мене відкинуло в стіну з такою силою що в стіні залишився слід. В очах потемніло. Но я швидко прийшла до тями, я встала з підлоги, але мене так заболіла рана, що я аж зігнулась, до мене підійшла Міко. "
- З тобою все гаразд?
- Так чуть забилась. - я відповіла та стала в повний зріст, але все ще тримала руку на рані. Ми побігли до виходу але як тільки ми вибігли, то побачили як на даху сидів десиптикон. Його броня була темно-фіолетева, а замість лиця був екран. Міко вирішила сфотографувати його. Дес також нас сфотографував. Трансформувавшись полетів геть. Ми підійшли до перерубаного кабелю.
- Тепер космічний міст повернений на Кібертрон назавжди. - сказав Раф.
- Ретчет, включай земний міст, ми провалили операцію. - сказала я по телефону.
Через кілька секунд відкрився міст і ми в нього зайшли, вийшли ми на базі.
- Вибач но це сталося через мене, - я вийшла вперед до Ретчета, - якби я пішла сама то б операція була виконана.
- Ви зробили все що змогли. - сказав Ретчет.
Я піднялась нагору  та сіла на диван. Рана вже трохи менше боліла але все одно було неприємно. З екрану почулимя звуки вистрилів та скрежет металу об метал. Та раптом мені так раптово стало погано, дуже стало боліти правий бік. Раптом прозвучав голос з екрану.
- Ретчет, треба знищити космічний міст! - оголосив своє рішення Оптимус.
- Як цікаво, в нас немає креслень моста. - обурився Ретчет.
- Ось креслення! - сказав Раф та вийняв флешку.
- Оптимус я маю нагадати що цей міст наш останій квиток до дому. - проголосив Ретчет.
- Я знаю, но щоб зупинити армію мертвих треба в зірвати міст.
- Ну тоді, нехай просвіте наш час атомним світлом! - сказав Ретчет та почав розказувати команді що робити. Я вже не вникалась в суть діла, але сильно за них хвилюватись, за ці декілька днів я встигла звикнути до них та стати частиною команди. Я встала та пішла до решти.
- Так, тепер поверни кран против русла та зміни напрямок енергону. - вказував Ретчет. - а тепер у вас є 5 хвилин щоб втікти з моста.
Та тут перервався звязок та почувся звук пострілів, на екрані відобразився малий відсоток життя одного з команди. Я то захвилювалась добре. Ми зійшли на підлогу.
- Ну як вони? - запитав у Ретчета Джек.
- В одного відсоток життя малий.
Відкрилась воронка моста. Першим вийшов Оптимус, наступний Балкхед, потім забіг з Арсі на руках Бі.
- Ми вже втратили одного, тільки не знову. - сказав Ретчет.
Джек підійшов і погладив Арсі по маніполяторі. Вона відкрила очі.
- Серйозно Джек, в світі інших багато мотоциклів. - сказала вона.
- Ну ти ж мій перший!
Вони переглянулися, потім вона встала на ноги та тримавшись за Бі стояла.
- А Мегатрон?  - запитав Ретчет.
- Навіть йому не вижити в епіцентрі вибуху.
Міко під бігла до Оптимуса.
- Тепер все, ти скажеш нам "бувайте"? - запитала вона.
Він оглянув всіх присутніх.
- На даний момент коли ми втратили єдиний шлях до дому, це тепер наш дім і ви частина команди.
Після промови всі розійшлися по відсіках, Арсі пішла до мед. блоку на перевірку до Ретчета, Бі і Раф грали у відеогру. Я сиділа та спостерігала за Рафом і Бі.
Позаду підійшов Оптимус.
- Ти їдеш?
Я з переляку аж підстибнула на дивані.
- Оптимус, не лякай так більше, а ти хіба не сильно втомився після битви з Мегатроном і поїздки в космос? - запитала Емілі сходивши зі сходів.
- Ні, здається.
Вони поїхали з бази, та виїхали на трасу. Ніч якраз була глибока, місяць освітлював дорогу. Каньйони виглядали так гарно та велично що хотілося сісти разом з ними та бути частиною пустелі. Емілі дивилась на цю красу і милувалась.
- Звідки ти? - перервав тишу Оптимус.
- Я взагалі то з України, але я там жила тільки до 17 років, пізніше переїхала до Джасперу.
- То ти з України, а це де?
- Це за Атлантичним океаном, у Європі. Це дуже красива країна.
- І що ж тебе змусило переїхати сюди?
- Це по сімейним обставинам.
- Хмм, ну гаразд не буду тебе змушувати за чіпати  важку тему.
- Ні, ну як, просто, я згодна тема важка но, просто там загинули мої батьки, і там не хотіла довго залишатись, тому і переїхала в більш тихе місце.
- Оу, я не хотів тебе засмучувати своїми запитаннями.
-  Все гаразд, не хвилюйся.
- А в тебе ще є якісь рідні?
- Так, рідна сестра і брат. Сестра залишилась в Україні, а брат вирішив піти в Афганістан. Я їх давно не бачила.
Ми швидко доїхали до мого дому, Оптимус мене висадив біля дому.
- Я по тебе заїду взавтра, як завжди.
- О 10: 00.
- Так, надобраніч.
- Надобраніч.
Почувся шум шин, і Оптимус поїхав на базу. А я пішла до себе до дому. Роздягнувшись я пішла в душ. Тому хто придумав душ, знайте ви найкращі. Потім я поїла і вляглась у ліжечко.
Кінець POV Емілі