Bout de brume
André Luminaire
Il écrit des mots sans aucune envie, Aucune suite, aucune vie, Juste lui et son esprit. Et mon âme en lourd lambeaux. Partout, ce flou qui le clou dans son fait ; Il est fou, il le sent, il le désire et le sait. Le froid le gagne, il se hante tout seul. Les étoiles lui paraissent inconnus, et il est seul, ce soir seul, cette nuit seul, il sera seul, peu importe les rimes, peu importe ses mots, déjà jamais il ne sera à la hauteur, et puis jamais il ne se sentira pas seul. C'est la seul fin possible, autant à lui qu'à son poème.
2020-10-22 08:47:36
7
7
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (7)
Lowen Le Tournesol
J'ai pas envie de juste voter, mais je sais pas quoi dire..
Відповісти
2020-10-22 10:12:52
1
KAYSEE
Je trouve ça magnifique Tu as une très belle plume ~
Відповісти
2020-10-22 17:27:24
1
André Luminaire
@KAYSEE O-oh, merci !
Відповісти
2020-10-22 18:01:33
Подобається
Інші вірші поета
Brume et pétales
Інші поети
Younis Sari
@younissari
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2182
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12043