Зима (посвящение)
Finwenaro
Ты позволь, мое сердце, тебя отогреть. Ты так долго ждала, что болотной травой, А не льдами покрылся широкий тот плес, На который ходила меня ты смотреть. Я в пути повидал много сказочных стран, Ты склони чуткий слух, внемли песне моей. На одном из проворных моих кораблей Я достиг раз земли той, где ходит багрян В водах неба месяц на лодке своей. Я видал, как прекрасны чужие края: Дев эбеновых ряд, жемчугов полный зал, Лишь одно я в пути никогда не встречал — Ту, что краше была бы хоть сколько тебя. Отпусти же, Зима, из объятий своих, Ту, к которой меня домой так влекло. Тишина над водой. Берег глух, берег тих. И родное лицо прячет льдины стекло…
2019-09-23 19:55:52
12
0
Інші категорії
Сумні вірші Привітання Поеми Філософські Подійні Вірші до свят
Інші поети
Ліса
@ledi_lis
Ann Hensel
@d0ntvv0rry
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11353
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1156