— Ну що ж, брате, ми в Лондоні! Нам залишилося лише дістатися до школи. Вона розташована на околиці міста, в лісі.

— Ен Мі, як нам туди дістатися?

— Зазвичай приїжджає автобус... О, ось і він! Ходімо швидше.

                                                                    * * *

— Тепер потрібно пройти десь 300 метрів. Бачиш, скільки учнів уже зібралося? А он, мабуть, новачки. Брате, зачекай тут, я бачу Хафріну, зараз її покличу.

— Вона ж може і сама підійти… або ми до неї, — пробурмотів Ен Су, але сестра вже зникла з очей.

— Дивись-но, яка лялька. Я раніше її тут не бачив… Щось новеньке.

— Ага, схоже, з бідної сімейки. Бачиш її ганчірки?

— То що, випробуємо її? Хей, ти! Як тебе звати? Хочеш, щоб ми тобі школу показали… у всіх деталях?

— Ей! Не видно, що ми розмовляємо?

— Ха! А ти хто такий? Ми з тобою не говорили. Ну, так що, мала?

— Ні, дякую. Ми з другом просто тут побудемо.

— Ой, як невиховано. Ти, мабуть, не зрозуміла — це не було запитання. Ходімо.

— А ну, пусти її!

— Гей! Що ви робите?! А ну, відпустіть її! — вигукнув Ен У, але його знову ніхто не почув.

— Я ж сказала — ні! Відпустіть мене!

Раптово дівчина різко вирвала руку й зацідила одному з хлопців у обличчя.

— Отримуй!

Другий рвонув до неї, але вона не розгубилася — вдарила його в живіт, змусивши зігнутися від болю.

— О, і ти хочеш? Добре, ось тобі!

Гучний галас змусив двох хлопців біля воріт школи підійти ближче. Як то кажуть, "Без труда нема плода".

— Що тут відбувається?

Голос, рівний і беземоційний, змусив усіх завмерти. Молодий чоловік у строгому костюмі, бездоганно випрасуваній сорочці та зі злегка розправленими плечима стояв, спокійно спостерігаючи за ситуацією. Його обличчя не виражало жодних емоцій, але в погляді читалася крижана байдужість.

Нападники не одразу обернулися, та щойно впізнали голос, у їхніх рухах з’явилася напруга. Один із них, намагаючись приховати страх, хмикнув і спробував удавати байдужість.

— Бійки заборонені. Відійдіть.

— Що ти там сказав?! — зухвало кинув один із нападників, але голос його видав — у ньому чулася не така вже й добре прихована нервозність.

Його напарник коротко глянув на старшого хлопця в костюмі й одразу відвів погляд, ніби відчув на собі тиск.

— Ми тут затрималися. Йдемо, — пробурмотів він, ніби сам собі, і, не чекаючи відповіді, зробив кілька кроків назад.

Другий нападник ще стояв, наче не вірячи, що все так просто закінчилося, але, коли його приятель уже віддалився, теж різко відвернувся й швидко пішов слідом.

Юнак у костюмі торкнувся бездротового мікрофона і коротко наказав:

— Новачки, до воріт. П’ять хвилин.

У цей момент до дівчини підбіг її друг і схвильовано запитав:

— Ти не постраждала?

— Все добре, — відповіла вона, але в її голосі не було полегшення.

Коли її погляд натрапив на Ен Су, у ньому промайнуло щось схоже на презирство.

— Все клас. Пішли швидше до воріт, не хочу тут більше залишатися, — додала вона різкіше.

Ен Су не встиг нічого сказати. Він не розумів, що сталося.

Раптом другий хлопець, що стояв поруч зі строгим юнаком, злегка всміхнувся. Він виглядав значно розслабленішим — ніби вся ситуація його не особливо хвилювала.

— Ого, який напружений ранок! — весело кинув він, запхавши руки в кишені. Його очі лукаво зблиснули. — Але, гадаю, тут якесь непорозуміння. Давайте без зайвих драм, еге ж?

Його тон був легким, майже грайливим, що трохи зняло напруження в повітрі. Він озирнувся на всіх і з усмішкою додав:

— Ну, ходімо вже, а то й справді запізнимося.

— Ен У, що сталося?

— Та так… Хотів допомогти, але, як бачиш, сам отримав, ще й покидьком став. Та нічого. А це хто?

— Ох, точно! Знайомся, це Хафріна, подруга, про яку я тобі розповідала.

— Ага, то це ти та сама, хто не підпускає до моєї сестри жодного хлопця?

— Так, це я. Хто знає, яке сміття може їй докучати. Вона ж така добра і невинна.

— О, а ти мені подобаєшся! Сестро, ти мала рацію, ми з нею схожі. Хафріно, прошу — захищай мою сестру і в майбутньому.

— Ти теж мені подобаєшся! І для друзів, а ми ж тепер друзі, можна просто Фріна. І не хвилюйся, я навіть без твоїх слів продовжила б це робити.

— Авжеж, друзі. Мі, запам’ятай, вона тепер моя улюблениця серед твоїх друзів!

— До речі, нам варто поспішити до воріт, залишилося п’ять хвилин. Дійсно, краще не порушувати правила, — сказала Ен Мі.

— Згодна, ходімо швидше, — підтримала її Хафріна.

                                                                     P.S.Навіть маленька подія може подарувати щось в перше або нове, але також це можна і втратити або похоронити хоч щось що в тебе могло бути чи є на даний момент.