- І так брат ми в Лондоні, в столиці Англії, нам залишилось добратись до школи. Вона знаходиться на окрайок міста. Все такі розташована вона в лісі.

- Ен Мі, то як нам добратися до неї?

- Ну, за звичай приїжджає автобус, а ось і він, ходімо скоріше.

                                                                    * * *

- Тепер потрібно пройти десь 300 метрів, бачиш скільки учнів вже зібралось, а оце, мабуть, новачки. Брате постій тут, я бачу Хафріну зараз привиду її.

-” Вона може і сама підійти або ми до неї”,— але Ен Су не почула сестра, бо її вже і дух простив.

- Хм дивись яка красива дівка, я раніше її не бачив, цікаво хто вона?

- Це, мабуть, новенькі. Якщо судити по одежі, то скоріше всього вона із бідної сім’ї.

- Ах тоді давай трішки пограємося. Хей ти, як тебе звати? Не хочеш, щоб ми тобі школу показали.

- Ей не видно ми розмовляємо?

- Ха, а ти ще хто? Ми не до тебе звертались. Ну що.

- Ні дякую, ми з другом тут побудимо.

- Ти, мабуть, не зрозуміла це було не питання, пішли.

- А ну пусти її!

- Киш звідси сміття.

- Ей що ви робити з ними, а ну пустіть їх,— Викрикнув Ен У, але його знову ніхто не почув.

- Я ж сказала ні, пустіть! Отримуй, о і ти хочеш добре, ось тобі,-від шуму який здійснила група, були змушені підійти два хлопця від самих воріт школи, як говориться " Без труда нема плода”.

- Ей що тут діється. Знову ви покидьки товариства, бачу ще один з’явився, вже й при світі дня домагаєтесь, ходьби дотримувалися їхніх правил. Дівчино все розумію, але бійки в стінах школи заборонені не на рушайте більше.

– Що ти сказав,- злобно скрикнув хлопець, не бачивши хто підійшов.

- Хм мині набридло, ходімо з відси,- сказав вищий хлопець, мов на голках сидів, поки менший за зростом як вкопаний стояв на місці, а щойно проснувся відповів ламаним голосом першому,-ти правий щось ми тут затримались. Та дали ногам знати, так бистро як тільки могли.

- Слухайте всі уважно новачки. Чикаємо ще п’ять хвилин, і збираємося всі біля воріт школи,-промовив хлопець у бездротовий мікрофон на голові як у телеведучих, вже веселішим голосом, але в якому також були нотки строгості, які почули та зрозуміли усі присутні.

- З тобою все добре?

- Так, а ти не постраждала?

- Все клас, пішли скоріше до воріт не хочу більше тут залишатись, - фиркнула дівчина до Ен Су, та обдарувала таким поглядом презирства та ненависті мов сталося щось таке непоправне, що в цю ж секунду мало його вбити з такою жорстокістю яку ще ніхто не бачив.

- Ен У що сталось?

- Та так, хотів допомогти, але що ти думаєш, як ти бачиш сам отримати ще й покидьком став, та нічого. А це хто?

- А так, знайомство це Хафріна, подруга про яку я розповідала.

- А значить це ти, та хто не підпускає до моєї сестри хлопців.

- Так це я, мало який сміття буде доставити Ен Мі. Вона така добра і невинна.

- О, а ти мині подобаєшся. Сестра ти мала рацію, ми схожі з нею. Хафріна попрошу допомагати та захищати мою сестру і в майбутньому.

- Ти мині також подобаєшся. І для друзів, ми віть тепер друзі, можна просто Фріна. І так буду, я навіть без твоїх слів продовжила б це робити.

- Звичайно друзі. Мі за чот, вона буде моєю улюбленицею с твоїх друзів.

                                                                     P.S.Навіть маленька подія може подарувати щось в перше або нове, але також це можна і втратити або похоронити хоч щось що в тебе могло бути чи є на даний момент.