– Торі, а на Помпейї святкують новий рік? – поцікавилась Сара, ставлячи подалі від хижо налаштованого Роуві тарілку з олів'є.

– Ну, так, – невпевнено відповів рудий. – Але єдине що об'єднує те свято з цим, це те, що вони обидва припадають на початок нового року.

– О, так-так. Свято страху, – відірвався від салату Роуві, являючи на світ натуру любителя традицій. – Це була доволі важлива астрономічна подія, так як саме в кінці кожного оберту...

– Один раз на два ваші роки, – додав Віторі.

– Помпейя сягала найдальшої від зірки точки. Ну, ви ж розумієте, орбіта-то не рівне коло з зіркою в центрі. Планета займає цю позицію рівно один тірус...

– Один день, – знову перевів брат оповідача.

– І саме в цей тірус починається апокаліпсис! – кровожерливо блиснувши очима, заявив рудий. На стривожені погляди інших гостей, його брат тільки діловито кивнув, підтверджуючи, що це правда і його брат не перегнув вкотре палиці. – Температура перетинає позначку в -370...

– 60 градусів морозу, – додав Віторі.

– І ой як погано, якщо ти надворі, бо навіть якщо ти доберешся до порогу будь-якої будівлі, тебе всеодно не впустять.

– Через холод? – поцікавилась Анабель.

– Через кажарок і мнярфів, – заперечив старший з рудиків. – Обидва види живуть в тундрі і перетинають кордон температурних поясів тільки в той тірус. Мнярфи доволі страшні створіння. Уяви голову центавріанина, оцих ваших улюблених інопланетян, ну, зелених карликів з великими чорними очима. От тепер уяви як стадо цих голів на маленьких ніжках біжить за якимось мужиком в тебе за вікном, при цьому голосно дзявкаючи "Мнярф!"

– Вони що, такі великі? – зацікавлено поцікавився Пітер, поки Ден роздумував як впросити рудих дістати йому такого. Бажано дресированого.

– Ні, вони мені ледве до коліна дістануть.

– То чим вони такі страшні?

– Зубами, – знову продовжив Роуві. – Отой мужик, що намагався від них втікти, спіткнувся якраз навпроти нашого будинку...

– І що? – знервована хвилиною мовчання, спитала Бель.

– Зранку копи забирали кістки, – безневинно промовив Роуві і вихопив у дезорієнтованої таким продовженням Сари жаданий салат.

– А що таке ті кажароки? – перевів тему Ден, все ще мріючи про інопланетного домашнього улюбленця, але покинув їх, побачивши як Віторі здригнувся при згадці цього звіра. Але надія помирає останньою.

– Ух, кровожерлива тварюка, – продовжив замість оціпенілого брата Роуві. – Щось середнє між кажаном і мороком. Коли вони летять, то після них ще п'ять хвилин висить чорна завіса, як густющий туман. І як потрапиш в цей туман, то назовні не вийдеш – вип'ють.

– Всмислі? – стривожився Ден.

– Всмислі причіпляться до тебе і почнуть як вампіри сос... Пити, – виправився під суворим поглядом брата Роуві.

– До речі, дуже боляче чіпляються, – додав Віторі, помітивши, що Ден недостатньо сильно злякався щоб покинути мрію домашньої тваринки.

– О, так, до речі, одна така залетіла до нас додому і першим йому трапився саме Торі, – ще більш натхненно почав розповідати Роуві. – Він був першим з дітей на все місто, хто вижив після нападу цих потвор, уявляєш?

– Вижити-то вижив, а ось забути таке важко, – пробурмотів рудий, почесуючи плече.

– Це через них у тебе та фобія? – поцікавились Сара, поклавши руку на плече рудому.

– Ага.

– Страшно там в вас, – промовила вона, ставлячи на стіл нових смаколиків. – А щось подібне на наш новий рік є?

– Звісно є! – заявив Роуві. – А, ні, стоп, то свято фарматоне... А може... Е, ні, то тільки для пірокінетиків... Чи ось... А, пождіть, то свято нижніх...

– То в вас що ніяких всепланетних свят нема? – насмішливо поцікавилась Бель, притягуючи поближче тарілку з ковбасою, поки сестра не бачить.

– Ні, в нас були чіткі міжвидові рамки, які було заборонено перетинати, – повідомив Віторі, відсовуючи ковбасу на минуле місце.

– Ну, хоч в чомусь Еаса краще Помпейї, так? – зауважила Сара, нарешті сівши за стіл з усіма.

– Ну, не знаю, мені здається, що на Еасі є ще багато чого кращого ніж в нас. Солодощі, мистецтво, дівчата.., – перелічував Віторі, поки сестри Джей продовжували ніяковіти після останнього пункту.

– Повністю згоден, – заявив Арчі, жуючи непомітно вкрадений у Роуві салат, на що Бель почервоніла більше, ніж тільки могла це зробити її сестра.

– Ага, а ще в вас нема війн між півкулями, – ніби невзначай додав Марден, досі мовчавший. – Поки що.

– Ну, якби... – почав був щось казати Роуві, але махнув рукою і, піднявши промовив: – За те щоб це поки що не настало!

– Що ти робиш? – спитав в нього брат.

– Ти недостатньо довго тут живеш, – підсумував Роуві, ледь чутно зітхнувши. – От фарматоне кричать "Айяй", а еасці кажуть тост.

– Нащо ускладнювати собі життя марними надіями? – щиро не міг зрозуміти старший з рудих.

– Саро, твій чоловік псує нам новорічний настрій! – перебив його Пітер, поки Віторі не почав говорити знов.

– Зате я знаю як його підняти! – вигукнула Долія, навстіж відчиняючи двері. За ними стояла Богиня, одягнена в традиційну шапку Санти, червоне пальто і такі ж червоні шкіряні чобітки до коліна. Позаду неї стояв одягнений в костюм Снігуроньки, тобто в срібний кокошник, білу туніку, синій піджак і блакитні лосіни з чорними чоботами, Кайтен, явно незадоволений своєю роллю, але не готовий це визнати перед такою радісною (і могутньою) дружиною. – Нащо вам той старезний дід, той що Мороз, якщо в вас є щедра на подарунки родичка?

– Я б не розкидався словом "старезний", – жартівливо додав Кайтен, але швидко додав: – Але краса явно краще збереглася в тебе, аніж в нього.

– З кого почнем роздарки? – перевела тему Долія. – Напевно з наймолодших. Хлопці, як же добрій тітоньці не знати як бідні діти хочуть собі тваринки? І так як вона знає, що ви екстримали, то не могла принести нічого, окрім як пітона, – промовила вона, одягаючи на плечі Дену змію, ледве сягаючу довжиною руки хлопця. – От тільки зміюка з Анагастусу, тому не бійтеся, вбивати не намагатиметься і рости далі не буде. Сара! – вигукнула Долія, ніби тільки зараз помітивши дівчину. – Хазяйка ти наша, в честь традицій фарматоне дарую один подарунок на двох вам з Віторі. Балуйтесь. – ніжно промовила вона, даючи Сарі коробку. Ніхто так і не дізнався що в ній, так як тільки привідкривши її, Сара поспішила закрити коробку і сховати в своїй кімнаті. – Бель, знаю, що в тебе в стосунках зараз заплутано, тому тримай свій подарунок окремо, – продовжила Богиня, даючи Бель в руки якусь книженцію. – Посібник по магії. Там доволі цікаві закляття, тобі сподобається, – шепотом додала вона, з натяком ворухнувши бровами. – Арчі, любчику, чесне слово, ти везуче створіння і я мабуть ніколи не впетрала б що тобі ще в житті потрібно, тому тримай банку клею, щоб тримав себе і свої особистості в купі, – натхненно промовила вона і всучила брюнету банку клея "Дракон". – Сауреві, вертихвосте ти наш, ще раз спробуєш навчити тих середньовічних аборигенів танцювати під "Skibidi" – приб'ю. А поки насолоджуйся життям і прийми відкладення початку твого завдання на два тижні за подарунок, – суворо сказала Богиня і продовжила до свекра: – Марден, багатостраждальний ти наш, після місяця роздумів ми з твоїм сином прийшли до висновку, що тобі потрібно для щастя те ж, що і хлопцям...

– Змії мені не треба! – хутко заперечив чоловік.

– Та я про домашню тварину, не баїсь, – насмішливо виправилась Долія. – Вона вже чекає тебе в твоєму підвимірі, але від транквілізатора відійде хіба що завтра, тому не переживай. – Кайтен позаду дружини підняв в заспокійливому жесті руки і кивнув, запевняючи батька в словах невістки. – Адан, хотілось би й тобі щось подарувати, але воскресіння то не по моїй частині, а Крістін наврядчи з'явиться сьогодні, – винувато потиснувши плечима, визнала Долія. – Зате можу привітати з новим роком!

– Ну, хоч за це дякую, – фиркнувши ледь помітною заздрістю до живих, подякував рогатий-хвостатий.

– Нехай свято почнеться? – невпевнено спитала Сара, коли новоприбулі сіли за стіл.

– Нехай Боги почують дяку за те, що наші народи хоч щось та й об'єднує, – всміхнувся Віторі, (по підказці брата) піднявши бокал.