Нехай Боги почують дяку за те, що наші народи хоч щось та й об'єднує
Бровки
А спробуй говорити без магії
Wi-Fi
Супроти Долі
Лапки змії
Кофеїн наше все!
Стрижка
День святого Валіка
Гості
Весна
Шоколад
Жіночо-нежіночний день
Совість
Шампунька
Ліміено
Не довіряй стільцю своєму
50 відтінків сірого
Милота (сюрприз глава)
Ієрархія
Хеллоуїн
Думи мої думи
Нехай Боги почують дяку за те, що наші народи хоч щось та й об'єднує
– Торі, а на Помпейї святкують новий рік? – поцікавилась Сара, ставлячи подалі від хижо налаштованого Роуві тарілку з олів'є.

– Ну, так, – невпевнено відповів рудий. – Але єдине що об'єднує те свято з цим, це те, що вони обидва припадають на початок нового року.

– О, так-так. Свято страху, – відірвався від салату Роуві, являючи на світ натуру любителя традицій. – Це була доволі важлива астрономічна подія, так як саме в кінці кожного оберту...

– Один раз на два ваші роки, – додав Віторі.

– Помпейя сягала найдальшої від зірки точки. Ну, ви ж розумієте, орбіта-то не рівне коло з зіркою в центрі. Планета займає цю позицію рівно один тірус...

– Один день, – знову перевів брат оповідача.

– І саме в цей тірус починається апокаліпсис! – кровожерливо блиснувши очима, заявив рудий. На стривожені погляди інших гостей, його брат тільки діловито кивнув, підтверджуючи, що це правда і його брат не перегнув вкотре палиці. – Температура перетинає позначку в -370...

– 60 градусів морозу, – додав Віторі.

– І ой як погано, якщо ти надворі, бо навіть якщо ти доберешся до порогу будь-якої будівлі, тебе всеодно не впустять.

– Через холод? – поцікавилась Анабель.

– Через кажарок і мнярфів, – заперечив старший з рудиків. – Обидва види живуть в тундрі і перетинають кордон температурних поясів тільки в той тірус. Мнярфи доволі страшні створіння. Уяви голову центавріанина, оцих ваших улюблених інопланетян, ну, зелених карликів з великими чорними очима. От тепер уяви як стадо цих голів на маленьких ніжках біжить за якимось мужиком в тебе за вікном, при цьому голосно дзявкаючи "Мнярф!"

– Вони що, такі великі? – зацікавлено поцікавився Пітер, поки Ден роздумував як впросити рудих дістати йому такого. Бажано дресированого.

– Ні, вони мені ледве до коліна дістануть.

– То чим вони такі страшні?

– Зубами, – знову продовжив Роуві. – Отой мужик, що намагався від них втікти, спіткнувся якраз навпроти нашого будинку...

– І що? – знервована хвилиною мовчання, спитала Бель.

– Зранку копи забирали кістки, – безневинно промовив Роуві і вихопив у дезорієнтованої таким продовженням Сари жаданий салат.

– А що таке ті кажароки? – перевів тему Ден, все ще мріючи про інопланетного домашнього улюбленця, але покинув їх, побачивши як Віторі здригнувся при згадці цього звіра. Але надія помирає останньою.

– Ух, кровожерлива тварюка, – продовжив замість оціпенілого брата Роуві. – Щось середнє між кажаном і мороком. Коли вони летять, то після них ще п'ять хвилин висить чорна завіса, як густющий туман. І як потрапиш в цей туман, то назовні не вийдеш – вип'ють.

– Всмислі? – стривожився Ден.

– Всмислі причіпляться до тебе і почнуть як вампіри сос... Пити, – виправився під суворим поглядом брата Роуві.

– До речі, дуже боляче чіпляються, – додав Віторі, помітивши, що Ден недостатньо сильно злякався щоб покинути мрію домашньої тваринки.

– О, так, до речі, одна така залетіла до нас додому і першим йому трапився саме Торі, – ще більш натхненно почав розповідати Роуві. – Він був першим з дітей на все місто, хто вижив після нападу цих потвор, уявляєш?

– Вижити-то вижив, а ось забути таке важко, – пробурмотів рудий, почесуючи плече.

– Це через них у тебе та фобія? – поцікавились Сара, поклавши руку на плече рудому.

– Ага.

– Страшно там в вас, – промовила вона, ставлячи на стіл нових смаколиків. – А щось подібне на наш новий рік є?

– Звісно є! – заявив Роуві. – А, ні, стоп, то свято фарматоне... А може... Е, ні, то тільки для пірокінетиків... Чи ось... А, пождіть, то свято нижніх...

– То в вас що ніяких всепланетних свят нема? – насмішливо поцікавилась Бель, притягуючи поближче тарілку з ковбасою, поки сестра не бачить.

– Ні, в нас були чіткі міжвидові рамки, які було заборонено перетинати, – повідомив Віторі, відсовуючи ковбасу на минуле місце.

– Ну, хоч в чомусь Еаса краще Помпейї, так? – зауважила Сара, нарешті сівши за стіл з усіма.

– Ну, не знаю, мені здається, що на Еасі є ще багато чого кращого ніж в нас. Солодощі, мистецтво, дівчата.., – перелічував Віторі, поки сестри Джей продовжували ніяковіти після останнього пункту.

– Повністю згоден, – заявив Арчі, жуючи непомітно вкрадений у Роуві салат, на що Бель почервоніла більше, ніж тільки могла це зробити її сестра.

– Ага, а ще в вас нема війн між півкулями, – ніби невзначай додав Марден, досі мовчавший. – Поки що.

– Ну, якби... – почав був щось казати Роуві, але махнув рукою і, піднявши промовив: – За те щоб це поки що не настало!

– Що ти робиш? – спитав в нього брат.

– Ти недостатньо довго тут живеш, – підсумував Роуві, ледь чутно зітхнувши. – От фарматоне кричать "Айяй", а еасці кажуть тост.

– Нащо ускладнювати собі життя марними надіями? – щиро не міг зрозуміти старший з рудих.

– Саро, твій чоловік псує нам новорічний настрій! – перебив його Пітер, поки Віторі не почав говорити знов.

– Зате я знаю як його підняти! – вигукнула Долія, навстіж відчиняючи двері. За ними стояла Богиня, одягнена в традиційну шапку Санти, червоне пальто і такі ж червоні шкіряні чобітки до коліна. Позаду неї стояв одягнений в костюм Снігуроньки, тобто в срібний кокошник, білу туніку, синій піджак і блакитні лосіни з чорними чоботами, Кайтен, явно незадоволений своєю роллю, але не готовий це визнати перед такою радісною (і могутньою) дружиною. – Нащо вам той старезний дід, той що Мороз, якщо в вас є щедра на подарунки родичка?

– Я б не розкидався словом "старезний", – жартівливо додав Кайтен, але швидко додав: – Але краса явно краще збереглася в тебе, аніж в нього.

– З кого почнем роздарки? – перевела тему Долія. – Напевно з наймолодших. Хлопці, як же добрій тітоньці не знати як бідні діти хочуть собі тваринки? І так як вона знає, що ви екстримали, то не могла принести нічого, окрім як пітона, – промовила вона, одягаючи на плечі Дену змію, ледве сягаючу довжиною руки хлопця. – От тільки зміюка з Анагастусу, тому не бійтеся, вбивати не намагатиметься і рости далі не буде. Сара! – вигукнула Долія, ніби тільки зараз помітивши дівчину. – Хазяйка ти наша, в честь традицій фарматоне дарую один подарунок на двох вам з Віторі. Балуйтесь. – ніжно промовила вона, даючи Сарі коробку. Ніхто так і не дізнався що в ній, так як тільки привідкривши її, Сара поспішила закрити коробку і сховати в своїй кімнаті. – Бель, знаю, що в тебе в стосунках зараз заплутано, тому тримай свій подарунок окремо, – продовжила Богиня, даючи Бель в руки якусь книженцію. – Посібник по магії. Там доволі цікаві закляття, тобі сподобається, – шепотом додала вона, з натяком ворухнувши бровами. – Арчі, любчику, чесне слово, ти везуче створіння і я мабуть ніколи не впетрала б що тобі ще в житті потрібно, тому тримай банку клею, щоб тримав себе і свої особистості в купі, – натхненно промовила вона і всучила брюнету банку клея "Дракон". – Сауреві, вертихвосте ти наш, ще раз спробуєш навчити тих середньовічних аборигенів танцювати під "Skibidi" – приб'ю. А поки насолоджуйся життям і прийми відкладення початку твого завдання на два тижні за подарунок, – суворо сказала Богиня і продовжила до свекра: – Марден, багатостраждальний ти наш, після місяця роздумів ми з твоїм сином прийшли до висновку, що тобі потрібно для щастя те ж, що і хлопцям...

– Змії мені не треба! – хутко заперечив чоловік.

– Та я про домашню тварину, не баїсь, – насмішливо виправилась Долія. – Вона вже чекає тебе в твоєму підвимірі, але від транквілізатора відійде хіба що завтра, тому не переживай. – Кайтен позаду дружини підняв в заспокійливому жесті руки і кивнув, запевняючи батька в словах невістки. – Адан, хотілось би й тобі щось подарувати, але воскресіння то не по моїй частині, а Крістін наврядчи з'явиться сьогодні, – винувато потиснувши плечима, визнала Долія. – Зате можу привітати з новим роком!

– Ну, хоч за це дякую, – фиркнувши ледь помітною заздрістю до живих, подякував рогатий-хвостатий.

– Нехай свято почнеться? – невпевнено спитала Сара, коли новоприбулі сіли за стіл.

– Нехай Боги почують дяку за те, що наші народи хоч щось та й об'єднує, – всміхнувся Віторі, (по підказці брата) піднявши бокал.
© Бізельмоній ,
книга «Крупинки пам'яті».
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Лео Лея
Нехай Боги почують дяку за те, що наші народи хоч щось та й об'єднує
І не звернуть увагу на тих, хто так хоче чогось поганого))
Відповісти
2021-02-23 12:36:58
Подобається