– Олександре, – стараючись говорити якомога переконливіше, промовив Арчі, – встаньте, будь ласка, і поясніть чітко і ясно чому Ви, заради всього святого і грішного, назвали всіх творців попереднього століття, як Ви висловились, "обкуреними наркошами і збоченцями", а мій предмет невартим вашого дорогоцінного часу.

*Десь в заковулках свідомості Арчі*:

Едвард: Знаєш, я в мистецтві не шу-шу, сам думаю, шо всі ті "творці" тільки й намагалися глядачу очі поламати, але називати художників збоченцями, коли самі тільки й роблять, що ходять в лосинах в обтяжку... Це вже смішно.

Арчі: А от мені ні! Мені ж треба їх якось зацікавити, навчити, бо якщо вони всі поголовно провалять екзамени, Ферріс мене точно звільнить. А ми вже переконалися, що твій спосіб "знайти, вбити, виправити" недієвий і нездійсненний.

Едді: А може йому профілактичного синяка поставити?

Арчі: А казали, що в минулому житті ти геніальним стратегом був. От прям і видно що "був".

Едді: Ну, я ж не калічити буду! Просто носа йому зламаю. Зовсім трошки.

Арчі: Не смій. А то поставлю нам синяк, управління передам тобі, сам піду засну і боліти буде тільки тобі.

Едді: Теж мені, дипломат знайшовся! Запропонуй щось сам, якщо такий розумний!

– Ну бо чесне слово, – говорив тим часом Алекс. – Яку сторінку підручника не відкрий, так там якісь каракулі, або напівголі люди!

– А Дега Вам чим не вгодив? – спробував відволіктись від Едді його сусід по розуму. – Ми розглядаємо виключно одягнених і пристойних балерин.

– А чого вони такі змазані? Невже було так важко окуляри купити і щось нормальне малювати?

На цих словах, всі художники в аудиторії ледве не в унісон обернулись на "тормознутого танцюриста", як його вже охрестила ближня публіка дві хвилини тому. А Едді, урвавши контроль над рукою, натиснув великим пальцем на стиснутий в руці олівець, через що той з дзвінким хрустом зламався навпіл.

– Олександре, ви тему пари бачили? – процідив крізь зуби Арчі.

– Ні.

– Це фіаско, братан, – пробурмотів хтось поруч з Алексом.

Едді: А він правий. При чому фіаско в вас одне на двох.

Хтось третя: Краще б дійсно йому допоміг. Це до вас обох відноситься. Едвард допомагає Арчі, Арчі – Алексу, а то дійсно незручно якось.

Арчі: Ти ще хто така?! Чому в нашій голові жіночий голос?!

Хтось третя: Спокуха. Совість я ваша. На ваше щастя одна на двох і без претензій на тіло.

Едді: Охох! Сподіваюся ти не така зануда, як Арчі, а то тут так нудно...

Арчі: Заткніться ж ви заради всього святого та грішного!

– Кажись його заклинило, – донеслось до вух чоловіка занепокоєний голос когось із студентів. – Алекс, падлюка, ти його зламав!

– Заткнулись всі! – гримнув він, навіть не знаючи до кого звертається: до студентів чи до голосів в голові. – Алекс, береш речі, сідаєш на моє місце і вголос читаєш весь заданий на сьогодні розділ. Весь! І якщо я почую, що ти хоч щось не прочитав чи прочитав не так, будь те абзац, реченння, слово чи хоч буква, власною рукою навпроти свого прізвища виставиш двійки у всі вільні клітинки і повір мені, перездавати будеш кожну і до того ж окремо!

– А може не треба?

Едді: А може дійсно не треба?

Совість: Дійсно, не треба ж аж так.

– Треба, ой як треба, – просипів Арчі, вказуючи долонею на звільнений стілець за вчительським столом.

***

– ... Назва «імпресіонізм» досить беззмістовна на відміну від назв «Барбізонська школа» чи «Школа Фонтенблю»...

– ЯКА ШКОЛА?!

– Фонтенбло! – злякано звизгнув Алекс. – Фонтенбло! Фонтенбло-о-о! Ні, не діставайте ручку! Закрийте журнал, будь ласка! Помилуйте!