– Що вчора сталося? – хрипло спитав Роуві, акуратно підіймаючись з-за столу. Стоп, а що це за стіл? Звідки тут директорський стіл? Хоча, він же зараз в кабінеті брата, тому логічно, що стіл тут, але неясно чого ж він сам поруч з ним.

– 8 березня, – через силу відізвався хтось знизу.

– О, Кайтен, – здивовано пробурмотів рудий. – А що ж це ти тут, га? Та ще й в Торіній ничці?

– Так ви ж мене з собою запросили.

– Куди?

– На свято, – відізвався знайомий голос згори і, підвівши голову, Роуві помітив сидячого на стелі Айрона.

– О, і тебе також. А чого ти знов на стелі?

– Знов? – поцікавився Кайтен, вилазячи з підковрикової схованки. – А що так вже було?

– Так магія ж роду, – ніяково відізвався лускатий, акуратно переходячи на стіну.

– Чорт забирай, що вчора сталося? – вкотре поцікавився рудий. – Що ми пили?

– А ти не пам'ятаєш? – насмішливо хмикнув Едді, потягуючись на підвіконні. – Ти приніс крусське борошно, дуже ж хвалився, що дістав першу партію. Щоправда з другої черги, але яка різниця, якщо є?

– Скільки ми його з'їли?

– Все! – захоплено і радісно відповів той, непомітно для себе сповзаючи з підвіконня.

– Торі де? – нарешті згадав Роуві, помітивши що ніхто не читає йому нотації.

– Здається в нього почалась алергія і він ретирувався до вбиральні, – відповів Арчі, затикаючи компаньйона по розуму з його очевидно набагато точнішим поясненням.

– Ой, чорт, шоб він ше не здох там посеред коридору! – сполошився рудик, але його страхи розвіялись, коли двері безшумно відчинились, являючи синьо-зеленого Віторі. – Ого! Ніколи не бачив щоб отруєння так сильно впливало на колір шкіри. Ти ж прям як аватар!

– Викинь. Ту. Дрянь. – Через силу виштовхнув з себе рудик.

– А нема що викидати, – потиснув плечима його брат. – Едді каже, що ми все зжерли.

– Чортова алергія! – вигукнув натомість Віторі, сповзаючи по стінці. – Чекайте-но. Де Мося?

– Хто?! – Едді перехилився настільки, що нарешті не втримався рівновагу і вкінець перебрався на підлогу.

– Венерина мухоловка! Вазон мій!

– А от цього я не пам'ятаю, – з жалем признався той. – Жоден з нас.

– А дівчата де? – ще зліше спитав рудий, поки його обличчя з синього ставало бузковим.

– От після того другого кафе я вже не пам'ятаю.

– Роуві, наступного разу фіг ти щось рот потягнеш, не показавши мені перед цим офіційну справку з дозування! – гаркнув Віторі і дістав з-під Кайтенового коліна, що досі лишалось в підковриковій схованці пачку з універсальним протиалергенним.

– А хтось мені казав з Помпейї нічого не таскати! – ображено нагадав брат вмираючого.

– А ще цей хтось тобі казав не підсипати мені нічого в напої навіть якщо я виглядаю, цитую: "Як кинутий і битий всіма трухлявий березовий пень!"

– Та чого таке зле з самого ранку? Вчора ж так гарно погуляли!

– Та ти хоч пам'ятаєш оце своє вчора щоб казати яке воно гарне?

– Торі, повір, вчора було шикарне, – втрутився в перепалку Едді.

– Може ти ще й згадаєш де ми дівок посіяли?! – гримнув натомість Віторі.

– Ну, в кафе ми ше були всі разом, – почав згадувати його брат. – В нас вдома забирали борошно всі разом. В "Горі потопельника" Бель танцювала з якимось жовтооким рогатиком, а Сара робила скетчі з Івґола і саме там ми підібрали Айрона. Потім...

– Потім ви пішли до нас з Сариного порталу, – підказав Кайтен. – Перелякала мене до гикавки!

– Чим? – різко спитав Віторі, боячись чи вона шось не те зробила, чи їй прямо там зле стало.

– Вела себе прямо як котеня, з поправкою на нетверезий стан. Обійматись лізла, компліменти робила, нявкала і муркала, та ще й в очі так дивно дивилась.

– Як?

– Ніби щось таке дуже-дуже важливе знає, але сказати не може, тому мовчить, тужить і намагається хоч поглядом дати зрозуміти, що щось негаразд. Так тато часто дивився...

– Наш також, – зітхнув Віторі. – То вона в вас залишилася чи...

– Та де там, – перебив його провидець. – Ти її там намагався лишити, а вона як вчепилася тобі в руку, так і слідувала через Луги Тастердо, Саур, потім ми здається були на Помпейї, слідом вишли на Місяці, тільки от не пам'ятаю на чиєму чи то Афіти чи може Ґарзти.

– Це за одну ніч так? – здивувався Айрон.

– Ну чому це, коли ми почали, тут був ранок. Точно та ж година, що й зараз, – підмітив молодший рудик.

– Чекайте-но, – раптом вигукнув Арчі. – Але ж компанії була на тринадцять чоловік. І ви не думайте, я нас з Едді за одного порахував. Пам'ятаєте, ми ж щось замовляли і перераховували всіх поголовно. Ну, нас тут п'ятеро, ще Бель, Сара і Долія це вісім.

– Там ще здається були Пітер і Ден. Це десять.

– Ще була Вікторія.

– А ще Крістін і... хлопець, чийого ім'я я вже не пам'ятаю, – чесно визнав Віторі.

– То був Алекс! – з жахом згадав Арчі. – Впаси мене Доля, тільки б я сп'яну не бовкнув, що я нитку долі його брата маю.

– Впаси нас Доля, щоб ніхто не додумався борошна близнюкам дати! – сердито нагадав Кайтен. – Що Сара, що Бель, обидві такої прочуханки дадуть...

– А що ми замовляли? – перебив його лускатий.

– Три піци, десять пляшок коли, дві порції суші, три гамбургери з картоплею фрі, – почав перелічувати молодший з рудих. – Два Хеппі-міли...

– Для Пітера і Дена?

– Для Пітера і Сари, – виправив Торі.

– А куди це все замовляли?

– До нас додому, – згадав Роуві.

– А звідти ми ще кудись ішли?

– Та ні, здається, – почесав потилицю Кайтен.

– Значить вони там?

– Там-там, де їм ще бути? – хихітнув хтось позаду і, розвернувшись до вікна, всі побачили, як чиясь голова, звисаючи згори, грайливо зиркає по кабінету смарагдовими очима. – Можна я зайду?

– Звісно, залазь, – погодився Роуві, подаючи новому гостю руку. – А ти звідки знаєш?

– Так я ж не їв тієї дурі, – відповів Алекс уже всередині. – Точніше їв, але мало, воно ж на мене не діє.

– Як це так? – оторопів лускатий, точно пам'ятаючи, що недавно віднайдене крусське борошно діє навіть на таких Божеств, як Долія.

– А я ж якимось боком нежить, – всміхнувся зеленоокий, змусивши Арчі поблідніти з неочікуваності. – Мене одного разу вбили, а Кріс потім воскресила. Ну, живим не став, але жити можу.

– А що дівчата наші зараз роблять? – перебив його раптом Віторі.

– Хлопці сплять, дехто сніданок готує, дехто вас чекає, а ще тато Айрона весь час надзвонює. Дещо не змінюється навіть зі зміною часу.

– Це ти про що? – перепитав лускатий.

– Тільки ти не кажи Кріс чи Долії, що я тобі це розповів, але твій тато дуже тебе в моєму часі нагадує. А твій синуля прям ти зараз, тільки очі іншого кольору і прикид світліше.

– Яблуко від яблуні, – хихітнув Роуві і махнув рукою, відчиняючи портал. – Прошу додому!

***

– О, хлопчики, ви вже тут, – сонно пролепетала Сара.

– О, тварини, вже протрезвіли, – хихітнула в відповідь Крістін. – Що там, дідо, як настрій?

– Ох, вну́ча, голова то як розколюється, – горесно заломив брови Роуві. – І тільки та ковбаска, що ти зараз ріжеш може мене врятувати.

– На, безстиже, – хихітнула руда, кидаючи далекому родичу шматок салямі.

– І як вам ваше восьме березня? – поцікавився Кайтен, сідаючи поруч з дружиною, що втомлено теребила волосся.

– Незабутнє, – в один голос заявили всі, дружно розсміявшись.