Пан Котко та птах
- Пане Коцький, розкажіть казочку для нас, малечят!
- Ой малята, ой дітки, казка моя не довга не коротка, та про пана Котка, та не тільки про пана Котка, та й про інших панів та панянок.
- Ой, і про що ж казка?
- Слухайте від початку: жив собі пан Коток, не високий не коротенький. Мав мушлю за плечима, та трембіту з дерева зроблену. Любив пан Коток після роботи на полі заграти мелодію казкову та чарівну, мудру та душевну. А коли вечір уже підходив, у раковину клубком забирався, і під соняшниками високими засинав. І ось одного разу – після роботи в полі дістав пан Коток трембіту, дме в неї – а вона й не грає зовсім. Що думає, трапилося? А з трембіти пташка висунулась - і каже:
- Ти пробач мені, пане Коте, що заважаю. Та так ось вийшло, що гніздо ніде було звити - я в тебе гніздо і звила, і яйце почала висиджувати. Ти ж не гніваєшся на мене?
- Та як тут можна сердитись, панно! Нехай пташеня вилупиться, виросте, а потім відлетить і я йому зіграю важливу пісню, про душу і про світ.
Так і сталося. Висиджувала пані Пташка, висиджувала, з яйця пташеня вилупилося, потім виросло, літати навчилося. А коли вже й у краї далекі летіти зібралося, сказало пану Коткові:
- Ви, пане, добрий кіт - кращого за вас не знаю...
- Це тому, що люблю тебе, птах мій - дозволь же подарувати тобі важливу пісню, щоб у чужих краях не засмучувався не сумував, а будинок згадував.
Заграв на трембіті, чарівну пісню подарував. Пісня в серці птаха поселилася, і полетівши, пташеня співало її в чужих краях, та так, що заслуховувалися всі.
- Ось вона, пісня важлива та прекрасна...
Ось і казочці, малюки кінець підбіг, кожен зрозуміє, хоч великий, хоч малий.
Коментарі