FIRE AND ICE.
Whilst she was dead, He was her life Whilst she was cold, He was her heat Whilst in the desert, He was her streams Whilst in the storms, He was her peace Whilst she was sad, He was her joy Whilst she lost all zest, He was her zeal Heating up the passiveness, deep within Firing up the frozenness, of her being Melting her to the warmth, of His love He was her flames, melting her chills Burning the chaff, within her soul Tindering All her shards, with His tender Love His unquenchable fire, burning the dross Consuming her, into His being Her perfect image, now found in Him, The perfect replica, of Him Without a doubt, she is now His No more a separate entity, but joined to Him Into His image, now one with Him A fired up being, just as He. ©heavenly_broadcast # PUNCHLINE- Fire and Ice, a tale of us; He is the fire, we are the glacier. Patiently breaking through our walls, Christ wins us over with His perfect Love; to be fully afire just as He, totally embedded in Him. So why not relinquish your power to Him, by believing, letting Him recreate who you are in Him. Bringing you into perfect oneness with Him. A beauty to behold, a force to be reckoned with. John 1:1-5, Acts 17:28 & Luke 3:16-17. Photo Credits- www.pixabay.com
2019-05-11 04:28:46
3
0
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4735
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12248