Taisez vous
(18+)
Je perd la tête Je suis seul au fond Je sais que je vous embêtes Alors seul je me morfond Perdu dans mes sentiments C'est à moi même que je ment Et même avec le temps Jamais on ne m'entend Un pauvre corps vide Une carapace humide Dénué d'amour propre Ne voulant vous interrompre Alors je reste en silence Caché dans mon coin Vous regardant de loin Avant de ne rentrer en transe Mon esprit s'enfuit S'envolant dans la nuit Une sage décision Pour quelqu'un sans ambition Une simple illusion Qui disparaît pour affiché la réalité La solitude, la seule à m'aimer Sonne le carillon Mon heure sonne Je l'entend qui résonne Et quand enfin je serait parti Vous ne direz plus rien chers amis
2020-11-22 22:00:55
5
7
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (7)
Roi De Libertad
Sinon très bô poem, triste et émouvant
Відповісти
2020-11-22 22:07:03
1
Gwen
Відповісти
2020-11-22 22:07:13
1
Roi De Libertad
Courage ^^
Відповісти
2020-11-22 22:08:50
1
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3559
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11207