Мовчання крик

Helen Roo

І знов доводиться кричати, Лиш так вдається біль перенести. Так треба не програти, а встояти, Нема ж кому вперед мене вести. Нема кому подати руку допомоги, Підтримати в моментах, де слаба, Коли вже наче на краю дороги Й безвиходних обставин я раба. Ніхто не знає серця й думок голос, Не знають як не сплю я по ночам. Закрита в собі, я - не нічний лотос, Немає відпочинку і очам. В пітьмі життя не можу відчинити Душі своєї для навколишніх людей. Її зуміють й поглядом розбити, Тому тримаю далі від чужих очей. Я збережу в собі переживання Й від вух людей, що мріють усе знати Від непорозумінь я збережу мовчання Не змушу їх вуста все далі передати. Доводиться кричати серед ночі, Та тихо, що і мовчання голосніше, Виходить крик водою через очі І на душі стає все тихше і простіше. 20.01.20

2020-07-24 01:03:02

Інші вірші поета

Вільний політ Далі Тобі, Христос, хвалу хочу віддати

Інші поети

EightNoAme

@EightNoAme

Nazar Pytsyk

@bez_talanta

Линда Портман

@linda_portman

Схожі вірші

Всі

Why?

Лунная Лапа

I was alone. I am alone. I will be alone. But why People always lie? I can't hear it Every time! And then They try to come Back. And i Don't understand it. Why?

8943

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11955