Туман низько стелився до землі, намагаючись приховати всі таємниці.

Увечері Іван знову повернувся до маєтку, який виглядав ще більш зловісним під місячним сяйвом. Велика зала занурена в темряву, акустично підсилювала звуки ночі. Іван відчував тривогу, але його одержимість не дозволила відступити. Він увімкнув лампу, і жовтувате світло підсвітило старе піаніно. Іван поклав руки на клавіші, і перші акорди, що пролунали, були незвично меланхолійними, як відлуння з потойбічного світу. Музика швидко трансформувалася з простого звуку в щось темне і загадкове — вона виривалася з нутра піаніно, мов із безодні, де цей інструмент мав власну душу.

Пальці рухалися незалежно від його волі, підкоряючись якійсь невидимій силі. Спершу він дивувався неймовірній майстерності, з якою ніколи раніше не грав, але поступово захоплення переросло в страх. Відчуття чужої присутності стало сильнішим, і музика наповнилася холодом, якого він не міг пояснити.

Темрява щільнішала. Вугільні хмари поглинали світло. Ліхтарик тремтів на межі повного згасання. Тіні на стінах знову ожили. Спочатку вони були частиною химерної гри світла, але потім чоловік побачив, як ті витягуються в неприродні форми, набуваючи обрисів людських постатей.

Іван намагався зупинитися, але кожна нота перетворилася на моторошний рев, наче крик монстра, що гарчав у пітьмі. Коли музика нарешті обірвалася, тіні на стінах не зникли — навпаки, їхні рухи стали ще шаленіші. Від пронизливого, крижаного подиху волосся у старого стало дибки. Він озирнувся, та кімната залишилася порожньою.

Погляд Івана знову впав на піаніно, і серце стислося від жаху. Поруч сиділа розмита жіноча постать, яка плавно ковзала пальцями по клавішах, продовжуючи грати. Але звуку не було — лише гнітюча, нестерпна тиша. Старий намагався переконатися, що це лише гра уяви, та вмить тінь завмерла, і її голова повільно повернулася в його бік.

Це була Анна! Її силует, напівпрозорий і тремтливий, водночас чіткий і розмитий, ніби її тіло виринало з туману, перебуваючи на межі двох світів. Волосся коливалося в повітрі, неначе у воді, і беззвучно спадало на плечі. Сині та потріскані губи шепотіли щось нерозбірливе.

Страх досягнув апогею. Іван закляк, не в змозі відвести погляд від порожніх очей, що поглинали світло наче безодня. Анна опустила голову та кілька разів ударила по клавішах. Замість мелодії, з-під її пальців виривався металевий скрегіт, що прорізав нутро. Звуки пробиралися аж до кісток, змушуючи Івана відчувати, як його внутрішні органи завмирають від трепету.

Стіни почали рухатися. Світ стиснувся до розмірів маленької кімнати зведеної до піаніно та цієї жахливої ​​примари. Він різко піднявся і зробив крок назад. Тіні на стінах, відчуваючи його страх, почали рухатися ще швидше, мов злісні хижаки, що вийшли на полювання. Вони наповнювали кімнату злісними й важкими звуками, які діставали найгірші страхи Івана. Його свідомість почала затуманюватися від жаху, а реальність ілюзорно розчинялася в темряві. Раптом у кімнаті запанувала тиша, створюючи ілюзію спокою.

Минуло кілька секунд і він знову почув тихе шарудіння. Здавалося, що невидима істота ковзає по підлозі поруч з ним, випускаючи пронизливі звуки, що нагадували тертя риб'ячих лусок одну об одну. Іван різко повернувся, сподіваюся знайти джерело звуку, але кімната залишилася порожньою. Холодний подих на шиї став ще більш відчутним, ніби сама ніч дихала йому на потилицю. Він точно був не сам.

Анна продовжувала грати, а її ефемерний образ набував все більшої чіткості. Губи ворушилися, у спробі щось промовити. Спочатку це були лише уривки слів, які не складалися в речення, але поступово вони стали зрозумілими:

«Він... прийшов... за мною...»

Іван похолов. Від цих слів у нього по спині пробігли мурашки. Він не знав, хто це "він", але щось всередині підказувало, що це щось дуже небезпечне. Кімната наче пастка, а піаніно — портал до світу темряви. Він зрозумів, що більше не контролює ситуацію. Страх скував немічне тіло, і він не міг зробити ані кроку.

Мелодія раптом заграла гучніше, і будинок відповів глухим гудінням, пробуджуючи щось жахливе й незриме. Стіни тряслися, скидаючи з себе шматки старих шпалер, які падали на підлогу, піднімаючи хмари пилу. Світло згасло, зануривши кімнату в непроглядну темряву, залишаючи Івана сам на сам з невимовним жахом. В цей момент щось важке і величезне почало рухатися сходами. З кожним кроком, тріщини в стінах ставали все більшими, з яких виповзали нові тіні, які спочатку були майже невидимими, але поступово набирали форму, змішувалися і розтікалися хаотично, мов жива ртуть.

Анна раптом зупинила гру, її постать завмерла за піаніно, Примара повільно повернула голову в бік Івана, ніби намагалася передати йому послання через свої бездонні очі, в яких ховалася сутність жаху. Але було занадто пізно. Кожен звук здавався ворожим і чужим, розриваючи напружену тишу на частини, що підкреслювало загрозу, яка насувалася на Івана. За дверима щось зупинилося, наче невидимий монстр, що чекає на свою жертву.

Двері повільно відчинилися, і перед ними стало щось, що не могло належати цьому світу. Величезна сутність заповнила дверний отвір. У темряві виднілися лише очі — холодні, блідо-сірі, як у мертвої істоти. З пащі тварюки виривався зловісний гул, перетворюючи страх на фізичний біль. Істота мала щось подібне на рот, але його зуби були чорними, як уламки спаленого дерева, які розсипалися від густої, смердючої піни, що витікала звідти. Тіло, покрите чорною шкірою, виглядало як скелет, з якого звисали шматки зіпсованого м'яса, переплетені з липкими нитками слизу. Крізь дірки та тріщини проглядалися спотворені жовті м'язи й черв'яки, що тяглися звідти, наче паразити. Декілька рваних клаптиків пульсували, створюючи відчуття, що ця істота була живою. Тварюка моторно скреготіла зубами.

Іван задихаючись від страху, не міг поворухнутися. Немічне тіло ніби наповнилося свинцем. Істота зробила крок уперед, і її гучний рик заповнив кімнату смердючим подихом. Це було щось первісне, пробуджене музикою, яку не слід було грати. Тіні скручувалися у чорний вихор навколо істоти, яка крокувала до жертви. Тіні стали більш агресивними, простягаючи до нього примарні руки, намагаючись затягнути у потойбіччя. Іван закричав, але його голос безпомічно розчинився у мороці.

Зібравши сили, чоловік кинувся бігти. Тіні тягнулися примарними руками, у спробі зупинити старого. Раптом щось холодне й липке обхопило його за ногу. Гнилі пальці тварюки, міцні, як залізні лещата, стисли щиколотку. Іван впав на підлогу, збивши лікті та коліна, але адреналін заглушив біль. Панічно борсаючись, він намагався вирватися, але істота вже нахилилася над ним, і її задушливе, смердюче дихання обдало його обличчя.

Чудовисько, безжально затягуючи Івана в темряву, все сильніше стискало свої гнилі руки навколо його тіла. Він відчував, як його ноги починають втрачати чутливість, а кожен дотик смертоносної істоти наближав його до межі, де вже не існувало порятунку.

Іван відчайдушно вдарив істоту в груди. Гниле тіло огидно затріщало, але чудовисько не збиралося відступати. Він продовжував боротися, поки один із його ударів нарешті не влучив прямо в голову тварюки. Відчувши слабину, Іван скочив на ноги та драпанув геть, не озираючись.

Позаду розкотилося люте ревіння — істота мчала слідом, простягаючи кістляві кігті. Іван кинувся до дверей, відчуваючи, як чудовисько торкається його спини.

З переляку Іван вчепився за перший-ліпший предмет, що трапився під руку — дерев'яний стілець. Руки тремтіли, але він щосили жбурнув його в темну безодню. Стілець з тріском розлетівся на шматки, ніби його поглинула сама темрява. Раптом кігті чудовиська торкнулися металевої поверхні, і звук, наче струна, що рветься під тиском пилки, пронизав свідомість наляканого чоловіка. Під натиском страху Іван мчав далі, як одержимий. Сходи під його ногами хиталися, і він ледь не впав, але інстинкт виживання штовхав його вперед. Звір люто ревів за його спиною. Важкі звуки проймали будинок, викликаючи тріщини, що розросталися як рани.

Попереду виднівся слабкий промінь світла. Старий тремтячими пальцями намацав ручку, але масивні двері не піддавались. Він кілька разів ударив плечем, у спробі вирватися з полону. Панелі з тріском розкололися під його натиском. Піднявши хмару пилу та сміття, двері важко рухнули вперед.

Пронизливий кашель вирвався з пересохлої горлянки. Іван, тримаючись за дверну ручку, яка висіла на шматку розірваного дверного полотна, розгублено дивився на поріг. Чудовисько не вийшло, не зробило жодного кроку за межі дому. Відстань між ними була такою близькою, що навіть місячне світло, яке мало його захищати, не могло відвернути жахливий погляд, що пронизував його до самого серця. Піт стікав холодними краплями по зморшкуватому обличчю, змішуючись із брудом і кров'ю, що з'явилася на скроні після удару об двері.

Холодна й моторошна, наче із самих надр пекла, зазвучала музика. Тварюка несамовито завила. Її лапи важко билися об підлогу, залишаючи вирви у старій дерев’яній поверхні. Її тіло корчилось в агонії, неначе кожна нота мелодії викручувала її нутрощі. Темрява будинку здавалася живою — вона тягнула чудовисько до себе.

Вікна зали, де стояв інструмент, неочікувано спалахнули яскравим світлом. Склалося враження, наче полум'я, у повному сказі, пробивалось крізь скло. Вмить старі шибки з тріскотом повилітали. Скло посипалося дощем, гострим, як леза, пробиваючи повітря так швидко, що здавалося, ніби хтось вистрілив тисячі невидимих ​​кулеметних черг. Шматки билися об стіни та землю, залишаючи глибокі порізи.

Старий різко впав до долу та прикрив руками сивочолу голову. Важкий гуркіт відбився від стіни, немов сам всесвіт зламався, розриваючи реальність. І тоді, з моторошним ревом, чудовисько зникло.

Тиша. Мелодія, яка викликала істоту, досі лунала десь у голові старого. Вона більше не звучала в повітрі, але її відлуння відчувалося всередині, нагадуючи, що небезпека не минула. Що чудовисько може повернутися, і з кожним разом його сила зростатиме.

Страх — це не те, що можна просто подолати чи знищити. Його не можна загнати в кут або перемогти одним рухом. Він завжди знаходиться всередині нас, чекаючи свого часу, щоб проявитися знову. І лише той, хто зможе прийняти цей страх і навчитися жити з ним, зможе продовжити шлях, навіть коли тіні стають надто темними.